У спорах військовослужбовців щодо індексації та інших складових грошового забезпечення склалася доволі парадоксальна ситуація. Держава роками не виплачує належний військовослужбовцю дохід. Особа звертається до суду, отримує рішення про зобов'язання провести нарахування та виплату, чекає його виконання, а після фактичної виплати з'ясовує, що передбачену законом компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ніхто автоматично не нарахував.

І тоді починається другий судовий процес.

Саме тому питання про те, чи можна вже в першому спорі разом із вимогою про виплату основного доходу заявляти вимогу про компенсацію втрати його частини, має далеко не теоретичне значення.

Одні суди задовольняють, інші кажуть: «передчасно»

Тривалий час у судовій практиці спостерігаються два підходи.

За першим підходом, якщо на момент розгляду справи основний дохід — наприклад, індексація грошового забезпечення — ще фактично не виплачений, вимога про компенсацію втрати частини доходів визнавалася передчасною. Логіка проста: поки невідома дата фактичної виплати та остаточна сума заборгованості, начебто неможливо визначити період і розмір компенсації.

За другим підходом суди виходять із самої природи цієї компенсації. Якщо вже встановлено порушення строку виплати належного особі доходу, то право на компенсацію є наслідком такого порушення, а її остаточний розмір може бути визначений на дату фактичної виплати.

На практиці різниця між цими підходами означає для позивача зовсім не абстрактну дискусію про момент виникнення права.

Це означає необхідність судитися вдруге.

Механізм компенсації встановлений Законом України №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Його суть полягає в тому, що при затримці виплати доходу на один і більше календарних місяців особа має отримати компенсацію з урахуванням інфляції за період затримки.

Особливо важливо положення статті 4 Закону №2050-III: компенсація виплачується у тому самому місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Це питання вже отримало достатньо чітке пояснення Верховного Суду.

У рішенні від 11 квітня 2025 року у зразковій справі №280/8933/24 Касаційний адміністративний суд зазначив принципово важливу річ: виплата компенсації не обумовлюється зверненням особи з відповідною заявою. Обов'язок її виплатити виникає внаслідок порушення строків виплати доходу та подальшої виплати такого доходу.

Іншими словами, це не виплата, яку військовослужбовець повинен окремо «попросити».

Це встановлений законом фінансовий наслідок несвоєчасної виплати доходу.

Велика Палата визначила умови виникнення права на компенсацію: порушення строку виплати щонайменше на місяць, систематичний характер відповідного доходу та його фактичне отримання.

Але водночас Велика Палата прямо зазначила, що не виключається пред'явлення в одному судовому провадженні вимог щодо невиплаченого доходу та вимог щодо відповідної компенсації.

Цей висновок має принципове значення для дискусії про «передчасність».

Суд цілком може сформулювати спосіб захисту так, щоб компенсація була нарахована по день фактичної виплати заборгованості.

Практика показує: добровільної компенсації після виплати боргу немає

У справах, які доводиться супроводжувати на практиці, простежується ще одна проблема: після виплати індексації на виконання судового рішення відповідачі самостійно компенсацію втрати частини доходів не виплачують.

Наслідком стає новий позов.

Позивач змушений повторно шукати документи, звертатися до адвоката, складати позов, подавати докази, чекати відкриття провадження, отримувати відзив, готувати відповідь, а іноді — проходити апеляцію та касацію.

Відповідач — державний орган або військова частина — витрачає робочий час посадових осіб на підготовку процесуальних документів і представництво.

Суд реєструє нову адміністративну справу, здійснює автоматизований розподіл, надсилає документи сторонам, досліджує факти, які значною мірою вже були встановлені в попередньому провадженні, та ухвалює ще одне рішення.

А потім виникає ще одне виконавче провадження або ще одна процедура добровільного виконання.

Усе це — через виплату, яку закон зобов'язує провести в тому самому місяці, що й виплату заборгованості.

Прикладом зміни підходу є постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2026 року у справі № 200/393/26. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, фактично виходячи з її передчасності. Натомість апеляційний суд не погодився з таким підходом, скасував рішення в цій частині та зобов'язав військову частину нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати належних сум. Цей приклад добре демонструє практичну можливість вирішити питання основної заборгованості та передбачених законом наслідків прострочення в межах одного судового спору, не змушуючи військовослужбовця після виконання рішення знову звертатися до суду з окремим позовом про компенсацію.

Один борг — два судових процеси

Якщо вже під час першого судового розгляду встановлено, що особі протиправно не виплачувався дохід, а закон прямо встановлює компенсаційний механізм за весь період його затримки, відмова у відповідній вимозі виключно з мотивів «передчасності» фактично програмує наступний судовий спір.

Мета адміністративного судочинства — ефективно захистити особу від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а не побудувати процесуальну естафету з кількох послідовних позовів.

Наталія Матвійчук, адвокат