Півроку як мене позбавили права на здійснення діяльності приватного виконавця, а судові процеси за своїми поданнями продовжую вигравати.
Проблематика реального виконання судових рішень залишається однією з ключових у національній судовій практиці. Формальне отримання судового рішення без його фактичного виконання нівелює саму ідею права на судовий захист. У цьому контексті особливої уваги заслуговують справи, пов’язані із застосуванням заходів процесуального примусу у виконавчому провадженні. На цьому я наголошувала у всіх своїх поданнях до суду, акцентувала увагу на відповідальності суду за виконання винесених ними рішень. Якщо судді мене не чули, направляла звернення головам судів з метою привернення уваги до важливості проблеми підвищення показника виконання судових рішень. Саме за це мене позбавили права на здійснення діяльності приватного виконавця, звинувативши у тиску на суддів, дискредитації суддівського корпусу та інституту приватних виконавців.
Коментар до постанови Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року у справі № 514/880/23
Боржник у добровільному порядку рішення суду не виконував, на виклики приватного виконавця не з’являвся, інформації про доходи та майно не надавав, доступ до житла для проведення виконавчих дій не забезпечив.
У зв’язку з цим приватний виконавець звернулася до суду з поданням про застосування до боржника примусового приводу. Ухвалою суду першої інстанції таке подання було задоволено.
Оскаржуючи ухвалу місцевого суду, боржник посилався, зокрема, на те, що:
- він нібито не був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження та виклики до виконавця;
- перебуває за межами України з 2022 року;
- приватний виконавець не довів факт його ухилення від виконання рішення.
Одеський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без задоволення.
По-перше, суд підтвердив, що приватним виконавцем вжито весь комплекс передбачених законом заходів примусового виконання, а саме:
- відкрито виконавчі провадження та об’єднано їх у зведене;
- накладено арешт на кошти та майно боржника;
- здійснено перевірки щодо наявності у боржника майна, доходів, транспортних засобів;
- направлено боржнику постанови та виклики, які були отримані особисто, що підтверджено поштовими трек-номерами;
- складено акти про неявку боржника та недопуск до житла.
По-друге, апеляційний суд наголосив, що привід боржника є процесуальним заходом примусу, прямо передбаченим п. 14 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 438 ЦПК України.
Для його застосування мають бути доведені:
- належне повідомлення боржника;
- відсутність поважних причин неявки;
- ухилення від виконання рішення суду.
Окремо суд оцінив посилання боржника на його перебування за межами України. Колегія суддів зауважила, що навіть у разі перебування за кордоном боржник:
- зобов’язаний повідомити виконавця про зміну місця перебування (п. 3 ч. 5 ст. 19 Закону «Про виконавче провадження»);
- не звільняється від обов’язку сприяти виконанню судового рішення.
Неповідомлення виконавця про такі обставини суд розцінив як форму ухилення від виконання рішення.
Колишній приватний виконавець Наталія Матвійчук
