Ліквідація або зміна територіальної підсудності суду не повинна означати припинення доступу до правосуддя. Саме для цього закон передбачає механізм передачі всіх справ до іншого суду. Проте на практиці ситуація з передачею справ Донецького окружного адміністративного суду до Харківського окружного адміністративного суду демонструє зовсім інше: тисячі справ фактично "зависли", жоден орган не бере на себе відповідальність за строки передачі, а учасники процесів позбавлені можливості реалізовувати свої процесуальні права.

Як адвокат, я представляю інтереси десятків клієнтів у Донецькому окружному адміністративному суді. І сьогодні я змушена констатувати: у багатьох справах фактично припинився доступ до правосуддя.

Що сталося

Рішенням Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року №960/0/15-26 з 1 червня 2026 року територіальну підсудність справ Донецького окружного адміністративного суду було передано до Харківського окружного адміністративного суду.

На перший погляд усе виглядає просто: один суд припиняє розгляд, інший продовжує.

Але саме між цими двома подіями утворилася величезна "правова чорна діра".

Подати документи неможливо

Вже 8 червня мені не вдалося подати процесуальні документи через систему "Електронний суд", оскільки передача справ ще не була завершена. Саме про це я повідомила Державну судову адміністрацію у своєму зверненні.

Фактично виникла ситуація, коли:

• Донецький окружний адміністративний суд уже не здійснює розгляд;
• Харківський окружний адміністративний суд ще не отримав конкретну справу;
• сторона процесу не може подати заяву, клопотання чи докази;
• процесуальні строки продовжують спливати.

Тобто право на суд існує лише формально.

Кожен повідомляє лише свою частину історії

Отримані відповіді демонструють дуже показову картину.

Донецький окружний адміністративний суд

12 червня суд повідомив, що:

• резервну копію бази даних уже передано;
• триває підготовка паперових справ для передачі.

Через два тижні, 26 червня, суд вже повідомляє значно більше інформації.

Виявляється:

• всього необхідно передати 3577 паперових справ;
• станом на 25 червня передано лише 1424 справи;
• ще 745 справ лише готуються до відправлення;
• справи пересилаються звичайними поштовими відправленнями через АТ "Укрпошта".

Тобто майже через місяць після зміни підсудності значна кількість справ усе ще перебувала у процесі передачі.

ДП "Інформаційні судові системи" каже: електронна частина завершена

І тут виникає цікава деталь.

ДП "ІСС" повідомило, що:

• база даних була отримана;
• вже 3 червня її було підготовлено;
• 9 червня завершено всі технічні роботи з налаштування обміну даними для Харківського окружного адміністративного суду.

Тобто технічна сторона питання фактично була завершена менш ніж за десять днів.

Проблема полягає вже не в електронній системі.

ДСА України фактично самоусувається

Особливо показовою є відповідь Державної судової адміністрації.

З одного боку, ДСА детально цитує законодавство щодо зміни підсудності, рекомендації Верховного Суду та порядок передачі справ.

Але коли доходить до відповідальності, відповідь виглядає зовсім інакше.

ДСА нагадує, що:

• організаційне забезпечення здійснює апарат суду;
• керівник апарату несе персональну відповідальність;
• голова суду контролює діяльність апарату;
• після цього просто пересилає моє звернення до самих судів.

Тобто орган, який організовує діяльність судової системи, фактично повідомляє: звертайтесь до інших.

У результаті відповідального немає

Саме це є найбільшою проблемою.

• Вища рада правосуддя прийняла рішення про зміну підсудності.
• ДСА України організовує забезпечення діяльності судів.
• ДП "ІСС" виконало технічну передачу баз даних.
• Донецький суд говорить, що ще пакує тисячі справ.
• Харківський суд ще не отримав значну частину матеріалів.

Кожен виконав лише свою частину роботи.

Але ніхто не відповідає за кінцевий результат — забезпечення безперервного доступу людини до правосуддя.

Найбільше страждають саме сторони процесу

Для громадянина не має значення, хто саме перевозить коробки зі справами.

Його цікавить зовсім інше:

• коли буде розглянуто справу;
• куди подавати заяву;
• хто видасть виконавчий лист;
• як не пропустити процесуальний строк;
• хто нестиме відповідальність, якщо строк буде пропущений через бездіяльність державних органів.

На жаль, відповіді на ці питання у жодному з отриманих листів немає.

Як адвокат я фактично позбавлена можливості захищати клієнтів

Найболючіше у цій ситуації те, що адвокат не може виконувати свою професійну функцію.

Я не можу своєчасно:

• подати заяви;
• подати докази;
• заявити клопотання;
• отримати виконавчі листи;
• проконтролювати рух окремих справ.

І причина полягає не в процесуальній поведінці сторін.

Причина — у тому, що сама держава створила ситуацію, коли між двома судами виник проміжок, протягом якого ефективний доступ до правосуддя фактично відсутній.

Висновок

Передача 3577 судових справ — складний організаційний процес. Це зрозуміло.

Але саме держава повинна організувати його таким чином, щоб учасники процесу не втрачали можливості реалізовувати свої права.

Якщо громадянин протягом тижнів або місяців не знає, який суд розглядає його справу, не може подати процесуальні документи, отримати виконавчий лист чи іншу процесуальну інформацію, то проблема полягає не лише в логістиці передачі архівів.

Це вже питання реального забезпечення конституційного права на доступ до правосуддя, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судова система не може працювати за принципом: "ця справа ще не доїхала — зачекайте". Адже для людини за кожною такою справою стоять пенсія, соціальні виплати, грошове забезпечення військовослужбовця, виконання судового рішення або захист іншого порушеного права. Коли жоден орган не бере на себе відповідальність за безперервність судового захисту, заручником цієї ситуації стає не паперова справа, а громадянин, який роками очікує на справедливий суд.

Хочу окремо наголосити: ця публікація не є критикою суддів чи працівників Донецького окружного адміністративного суду.

Навпаки, за багато років адвокатської практики мені довелося працювати з багатьма окружними адміністративними судами України. І саме Донецький окружний адміністративний суд завжди залишав надзвичайно позитивне враження.

Це був один із небагатьох судів, де робота апарату була дійсно організована на високому рівні. Працівники оперативно реагували на звернення, не створювали штучних бюрократичних перепон, своєчасно видавали процесуальні документи та виконавчі листи. Навіть в умовах воєнного стану комунікація із судом залишалася професійною та конструктивною.

Саме тому сьогоднішня ситуація викликає ще більше занепокоєння. Проблема полягає не у роботі конкретного суду чи його працівників, а в тому, що після зміни територіальної підсудності не було забезпечено безперервний механізм передачі справ та здійснення правосуддя.

Саме це і є головною проблемою: система, яка має гарантувати доступ до правосуддя, у перехідний період виявилася неспроможною забезпечити його безперервність. А від цього страждають насамперед громадяни та їхні представники, які не можуть ефективно захищати свої права в суді.

                                                                                                                                           Наталія Матвійчук, адвокат