3 серпня 2026 року Харківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі №520/22138/26, яким відмовив військовій частині у скасуванні постанови державного виконавця про накладення штрафу за невиконання судового рішення. Суд детально роз'яснив, коли штраф у виконавчому провадженні є законним, а також наголосив, що внутрішні процедури державного органу не можуть виправдовувати невиконання рішення суду.

Обставини спору

Після набрання законної сили рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/8673/25 військову частину було зобов'язано здійснити низку виплат військовослужбовцю, зокрема:

• нарахувати та виплатити індексацію-різницю;
• провести перерахунок грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму;
• виплатити компенсацію за невикористані відпустки;
• здійснити інші виплати, передбачені рішенням суду.

Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець встановив строк для добровільного виконання рішення. Однак військова частина повідомила лише про направлення заявок на фінансування та внутрішні заходи щодо виконання рішення, фактичного виконання при цьому не відбулося. За таких обставин державний виконавець спочатку наклав штраф у сумі 5 100 грн, а після повторного невиконання — штраф у подвійному розмірі 10 200 грн. 

Позивач стверджував, що зробив усе можливе для виконання рішення суду:

• подав необхідні документи до вищого фінансового органу;
• діяв відповідно до внутрішнього алгоритму Міністерства оборони;
• направляв заявки на виділення бюджетних коштів;
• повідомляв державного виконавця про вжиті заходи.

На думку військової частини, саме відсутність фінансування унеможливлювала виконання рішення, тому штраф є незаконним.

Що встановив суд

Суд звернув увагу на одну принципову обставину.

Попри твердження військової частини про нібито виконання рішення, з матеріалів справи випливало, що на виконання рішення суду індексацію-різницю було нараховано у розмірі 0,00 грн, тоді як рішення суду прямо зобов'язувало провести нарахування і виплату.

Більше того, інший суд уже встановив судовий контроль за виконанням цього ж рішення, оскільки воно залишалося невиконаним навіть після набрання законної сили. Це також підтверджувало відсутність фактичного виконання.

Суд докладно проаналізував положення Закону України «Про виконавче провадження».

Він зазначив, що штраф накладається лише тоді, коли боржник без поважних причин не виконує рішення суду у встановлений строк.

При цьому сам факт невиконання рішення ще не є достатньою підставою для штрафу. Державний виконавець повинен перевірити:

• чи мав боржник реальну можливість виконати рішення;
• які саме причини перешкоджали виконанню;
• чи є ці причини об'єктивними та незалежними від волі боржника.

Поважними можуть бути лише ті обставини, які об'єктивно унеможливили виконання рішення, а не будь-які організаційні труднощі чи внутрішні процедури державного органу.

Одним із ключових висновків рішення стало те, що направлення листів, підготовка заявок, проходження погоджень та очікування фінансування саме по собі не означає виконання рішення суду.

Суд встановив, що військова частина не навела жодної об'єктивної причини, яка б реально унеможливила виконання судового рішення. Матеріали справи не містили доказів існування непереборних обставин, а попередній штраф залишався чинним та не був скасований.

Практика Верховного Суду

Обґрунтовуючи свої висновки, Харківський окружний адміністративний суд послався на низку постанов Верховного Суду, відповідно до яких:

• штраф може накладатися лише після оцінки причин невиконання рішення;
• поважними визнаються лише об'єктивні обставини, що не залежать від боржника;
• державний виконавець зобов'язаний перевірити не тільки факт невиконання, а й причини такого невиконання.

Зокрема, суд навів постанови Верховного Суду у справах:

• №554/13475/15-ц від 31.07.2019;
• №540/2932/20 від 02.11.2023;
• №686/22631/17 від 19.09.2019;
• №420/70/19 від 07.11.2019;
• №400/4175/22 від 04.07.2023.

Харківський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову військової частини та залишив у силі постанову державного виконавця про накладення повторного штрафу. Суд дійшов висновку, що боржник не довів існування поважних причин невиконання рішення суду, а тому державний виконавець діяв у межах наданих законом повноважень. Це рішення ще раз підкреслює фундаментальний принцип адміністративного судочинства: обов'язковість судового рішення не може ставитися у залежність від внутрішніх адміністративних процедур чи бюджетних механізмів державного органу.

                                                                                              Наталія Матвійчук, адвокат