Сьомий ААС скасував незаконне повернення позову військовослужбовця
Доступ до правосуддя починається не з виграшу справи. Він починається з можливості взагалі потрапити до суду.
Саме про це нагадала колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові від 14 липня 2026 року у справі №240/15656/26, скасувавши ухвалу суду першої інстанції про повернення адміністративного позову.
На перший погляд, справа стосувалася індексації грошового забезпечення військовослужбовця, компенсації невикористаної відпустки та одноразової допомоги при звільненні.
Проте справжнє значення цієї постанови значно ширше.
Фактично апеляційний суд ще раз нагадав судам першої інстанції просту істину:
стадія відкриття провадження не може перетворюватися на розгляд справи по суті.
Позов повернули через документи, яких позивач фізично не мав
Суд першої інстанції залишив позов без руху.
Причина виглядала досить незвично.
Позивачу запропонували надати документи щодо правонаступництва військової частини та підтвердити, що саме Адміністрація Державної прикордонної служби України є належним відповідачем.
Але виникла очевидна проблема.
Ці документи знаходилися саме у володінні державного органу.
Позивач повідомив суд про це, звернувся з адвокатським запитом та одночасно попросив суд витребувати необхідні документи.
Незважаючи на це, суд повернув позов, пославшись на неусунення недоліків.
Фактично суд сказав:
«Спочатку принесіть документи, яких у вас немає, а вже потім ми відкриємо провадження».
Саме такий підхід і був визнаний незаконним.
Апеляція нагадала очевидне
Колегія суддів звернула увагу на принципове положення Кодексу адміністративного судочинства.
На стадії відкриття провадження суд перевіряє лише відповідність позову формальним вимогам статей 160–161 КАС України.
Натомість питання:
- хто є належним відповідачем;
- чи існує правонаступництво;
- чи достатньо доказів;
- чи підтверджуються обставини справи,
вирішуються вже після відкриття провадження під час розгляду справи.
Інакше кажучи,
суд першої інстанції фактично почав розглядати справу по суті ще до відкриття провадження.
Саме це і стало ключовою процесуальною помилкою.
Суд не може вимагати неможливого
Особливої уваги заслуговує ще один висновок апеляційного суду.
Позивач повідомив про неможливість самостійно отримати необхідні документи.
Більше того — він пояснив причини та попросив суд їх витребувати.
Саме так і вимагає частина четверта статті 79 КАС України.
Тому апеляційний суд зазначив:
якщо сторона повідомила про об'єктивну неможливість подання доказів та вжила всіх можливих заходів для їх отримання, це не може бути підставою для повернення позову.
Інакше будь-який державний орган міг би просто не видавати документи, а суд — відмовляти людині у доступі до правосуддя.
Хто є відповідачем — вирішує не лише позивач
Ще один важливий аспект постанови стосується належного відповідача.
Апеляційний суд нагадав позицію Великої Палати Верховного Суду:
визначення відповідача є правом позивача, тоді як перевірка його належності — це вже обов'язок суду під час розгляду справи.
Більше того,
стаття 48 КАС України прямо дозволяє:
- замінити неналежного відповідача;
- залучити співвідповідача;
- зробити це навіть за ініціативою самого суду.
Отже,
наявність сумнівів щодо відповідача взагалі не могла бути причиною для повернення позову.
Надмірний формалізм — ворог правосуддя
У постанові окремо наголошено, що підхід суду першої інстанції є проявом надмірного формалізму.
Апеляційний суд прямо зазначив:
такий підхід суперечить завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав особи від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Саме слово «надмірний формалізм» сьогодні дедалі частіше з'являється у практиці Верховного Суду та ЄСПЛ.
Адже процесуальні правила існують не для створення штучних бар'єрів, а для забезпечення справедливого судового розгляду.
Практика ЄСПЛ: доступ до суду має бути реальним
Колегія суддів не обмежилася лише нормами КАС України.
У постанові наведено практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах:
- «Меньшакова проти України»;
- «Мушта проти України»;
- Kutic v. Croatia.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював:
право на суд означає не лише можливість подати позов, а й реальну можливість отримати його судовий розгляд.
Будь-які процесуальні обмеження повинні бути пропорційними та не можуть позбавляти особу самої суті права на доступ до правосуддя.
Значення постанови виходить далеко за межі цієї справи
Хоча справа стосувалася виплат військовослужбовцю, сформульовані висновки є універсальними.
Вони можуть застосовуватися у будь-яких адміністративних спорах, коли:
- відповідач приховує документи;
- суд вимагає докази, які знаходяться у державного органу;
- виникають сумніви щодо належного відповідача;
- суд фактично оцінює докази ще до відкриття провадження;
- позов повертається з формальних підстав без реальної оцінки права особи на доступ до суду.
Висновок
Постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду стала ще одним нагадуванням про те, що адміністративний процес існує для захисту людини, а не для створення процесуальних пасток.
Суд першої інстанції не може вимагати від позивача документів, які перебувають у розпорядженні державного органу, оцінювати належність відповідача ще до відкриття провадження або підміняти стадію відкриття справи її розглядом по суті.
Для адвокатів це рішення є ще одним вагомим аргументом у спорах щодо незаконного повернення позовних заяв. Воно підтверджує: принцип доступу до правосуддя має перевагу над надмірним процесуальним формалізмом, а сумніви щодо належного відповідача чи відсутність документів, які перебувають у володінні суб'єкта владних повноважень, не можуть бути використані як інструмент для недопущення особи до суду
Наталія Матвійчук, адвокат
