Судове рішення, яке набрало законної сили, але роками не виконується державним органом, фактично втрачає свою цінність для людини, на користь якої воно ухвалене. Саме для таких ситуацій Кодекс адміністративного судочинства України передбачає спеціальний механізм судового контролю за виконанням рішень.

Однак ефективність цього механізму залежить не тільки від змісту закону, а й від того, як ним користуються суди.

Показовою у цьому контексті є отримана мною відповідь Київського окружного адміністративного суду щодо практики судді Марича Євгена Володимировича, а також конкретна справа № 320/12943/20, у якій навіть багаторічне невиконання рішення не стало для судді достатньою підставою для встановлення судового контролю.

269 заяв, 73 відмови і невідома кількість штрафів

17 серпня 2026 року мною було направлено запит щодо практики застосування судового контролю. У відповіді від 24 серпня 2026 року Київський окружний адміністративний суд повідомив досить цікаві цифри.

За період з 19 грудня 2024 року по 21 серпня 2026 року у провадженні судді Марича Є.В. перебувало 269 заяв та клопотань, пов'язаних із виконанням судових рішень за статтями 373–383 КАС України.

Із них розгляд закінчено щодо 154:

• 61 — задоволено;
• 73 — відмовлено;
• решту повернуто або залишено без розгляду.

При цьому необхідно зробити важливе застереження: це статистика не виключно заяв про встановлення судового контролю, а всіх заяв і клопотань, пов'язаних із виконанням судових рішень за статтями 373–383 КАС України. Сам суд пояснив, що окремої статистичної вибірки саме щодо заяв про встановлення судового контролю його програмне забезпечення не формує.

А от із найбільш цікавим питанням — скільки разів суддя Марич застосував штраф до керівника суб'єкта владних повноважень — ситуація незрозуміла.

Київський окружний адміністративний суд повідомив, що інформація про застосування суддею положень статті 382-3 КАС України щодо накладення штрафів в автоматизованій системі документообігу не обліковується.

Особливо добре практичний підхід судді Марича демонструє справа № 320/12943/20.

Ще 6 червня 2022 року Київський окружний адміністративний суд зобов'язав військову частину А2802, зокрема, нарахувати та виплатити військовослужбовцю індексацію грошового забезпечення. Рішення набрало законної сили 7 липня 2022 року.

Проте рішення не було виконано.

23 вересня 2025 року ДВС відкрила виконавчі провадження №79170167 та №79169928. А 11 жовтня 2025 року до суду була подана заява про встановлення судового контролю.

Здавалося б, ситуація майже класична для застосування судового контролю: рішення ухвалене проти державного органу, набрало законної сили ще у 2022 році, добровільно не виконується, довелося відкривати примусове виконання.

Заяву про встановлення судового контролю суддя Марич постановив приблизно через чотири з половиною місяці з дати її подачі.

17 жовтня 2025 року державний виконавець наклав на боржника штрафи.

7 листопада 2025 року через повторне невиконання були накладені штрафи вже у подвійному розмірі.

20 листопада державний виконавець направив до поліції повідомлення про можливе кримінальне правопорушення за статтею 382 КК України.

Того ж дня виконавчі провадження були закінчені, оскільки рішення не могло бути виконане без участі самого боржника. Тобто передбачені Законом «Про виконавче провадження» засоби примусового виконання були фактично вичерпані, а рішення суду так і залишилося невиконаним.

І ось після всього цього 26 лютого 2026 року суддя Марич відмовляє у встановленні судового контролю.

В ухвалі суд зазначив: матеріали справи свідчать лише про початок виконавчого провадження.

Більше того, суд зробив висновок, що не доведено використання державним виконавцем усіх передбачених законом засобів виконання, а тому звернення із заявою про судовий контроль є «передчасним».

Але на дату постановлення ухвали виконавчі провадження вже понад три місяці як були закінчені саме через неможливість домогтися виконання рішення від боржника.

Частина четверта статті 382 КАС України прямо передбачає, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.

Отже, виконавче провадження і судовий контроль — це не взаємовиключні та не обов'язково послідовні механізми.

У справі №320/12943/20 склалася майже абсурдна ситуація.

Державний виконавець визнав невиконання настільки очевидним, що двічі штрафував боржника і направив матеріали до поліції.

А суд, рішення якого не виконано, фактично вирішив, що підстав навіть для встановлення судового контролю недостатньо.

Наталія Матвійчук, адвокат