У попередніх публікаціях про судовий контроль я звертала увагу на проблему: після перемоги в адміністративній справі людина нерідко змушена знову переконувати суд у необхідності захистити вже визнане право. Спочатку — доводити, що контроль можливий без виконавчого провадження. Потім — пояснювати, чому повідомлення відповідача про виконання потребує перевірки.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2026 року у справі №200/9728/25 показує наступний прояв цієї проблеми. Військова частина перерахувала позивачу 18,62 грн компенсації за неотримане речове майно, а суд першої інстанції відмовив у встановленні судового контролю.

Апеляційний суд скасував цю відмову та зобов’язав відповідача подати звіт.

Що передувало зверненню за судовим контролем

У справі №200/9728/25 вирішувався спір військовою частиною.

Серед іншого, суд зобов’язав військову частину нарахувати й виплатити позивачу грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно. Для розрахунку належало застосувати ціни предметів обмундирування, визначені Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 1 січня 2016 року.

За викладом апеляційної постанови, рішення набрало законної сили 3 червня 2026 року. Уже 25 червня військова частина виплатила компенсацію — 18,62 грн.

Позивач вважав, що виплата не відповідає обсягу присудженого та звернувся із заявою про встановлення судового контролю. Він просив зобов’язати відповідача подати звіт протягом десяти днів.

Ухвалою від 31 серпня 2026 року Харківський окружний адміністративний суд залишив заяву без задоволення.

Суд першої інстанції виходив із того, що військова частина добровільно вчиняє дії з виконання рішення. Водночас позивач, на думку суду, не навів достатніх підстав для контролю та не обґрунтував неможливості виконання рішення в порядку примусового виконання.

У цьому підході залишилося без відповіді головне питання заяви: чи відповідає виплачена компенсація тому обов’язку, який установив суд?

Адже позивач не заперечував самого переказу коштів. Він указував на неповне виконання рішення.

Апеляційний суд звернув увагу, що перша інстанція не з’ясувала повноту виконання та не надала оцінки доводам заявника. Дослідивши матеріали справи, колегія визнала, що доводи в сукупності ставлять під сумнів належне виконання рішення.

Це важливе розмежування. Банківська виписка підтверджує переказ певної суми. Щоб установити виконання судового рішення, необхідно також перевірити відповідність цього переказу присудженому обов’язку.

Для встановлення контролю достатньо підтверджених ознак неповного виконання

Другий апеляційний адміністративний суд застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 2 липня 2026 року у справі №990/282/24, зокрема щодо стадійності судового контролю.

На стадії вирішення заяви про зобов’язання подати звіт суд перевіряє наявність об’єктивних обставин, які ставлять під сумнів належне виконання рішення. Остаточно оцінювати всі дії відповідача або причини невиконання на цій стадії не потрібно.

Як зазначено в аналізованій постанові:

«Для задоволення такої заяви суду не потрібно на цій стадії надавати остаточну оцінку діям суб’єкта владних повноважень щодо виконання судового рішення».

Отже, встановлення контролю не можна обумовлювати тим, що заявник заздалегідь доведе остаточний розмір недоплати та спростує весь розрахунок відповідача. Водночас заява має містити конкретні, підтверджені матеріалами обставини, які потребують судової перевірки.

У цій справі апеляція визнала такі обставини наявними.

Важливо правильно розуміти межі цього висновку: суд не встановив, скільки саме військова частина повинна доплатити. Він установив необхідність перевірити виконання через подання звіту.

Відсутність виконавчого провадження не виправдовує відмову

Окремо апеляційний суд відхилив посилання на невичерпання позивачем заходів примусового виконання.

Частина четверта статті 382 КАС України, на яку послалася колегія, прямо передбачає, що відсутність виконавчого провадження не перешкоджає розгляду заяви про встановлення судового контролю.

Судовий контроль і примусове виконання є самостійними процедурами, спрямованими на виконання рішення. Вони можуть застосовуватися одночасно.

Апеляційний суд охарактеризував відповідний підхід першої інстанції як довільне тлумачення норм процесуального права.

Для моєї серії публікацій цей висновок має принципове значення. Попри сформульовану Великою Палатою позицію, вимога спочатку пройти виконавче провадження продовжує з’являтися як додаткова перешкода для контролю.

Попередня відмова не позбавляє права звернутися повторно

Ще один висновок постанови стосується повторного подання заяви.

Апеляційний суд визнав, що попереднє звернення позивача із заявою про встановлення судового контролю саме собою не є підставою відмовляти в повторно поданій заяві. КАС України не встановлює відповідної заборони.

Це має практичний сенс: стан виконання може змінюватися, з’являються нові документи, проводяться часткові виплати, стають відомими розрахунки відповідача.

Тому попередня відмова не звільняє суд від оцінки доводів наступного звернення. Вирішальними залишаються обставини виконання, на які посилається заявник.

Апеляція самостійно встановила контроль

Другий апеляційний адміністративний суд не обмежився скасуванням помилкової ухвали.

Колегія пояснила, що відмова у встановленні судового контролю за своєю правовою природою не належить до ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі. Вона постановляється вже на стадії виконання рішення, яке набрало законної сили.

За підходом, викладеним у постанові, апеляційний суд має самостійно вирішити відповідне питання по суті в межах своїх повноважень.

У результаті апеляція скасувала ухвалу від 31 серпня 2026 року та зобов’язала військову частину 9937 подати звіт до Харківського окружного адміністративного суду протягом одного місяця з дня отримання копії постанови.

Саме суд першої інстанції надалі здійснюватиме контроль і перевірятиме звіт.

Що має відбутися після подання звіту

Постанова від 27 жовтня 2026 року забезпечила початок перевірки. Вона не визначила остаточного розміру компенсації, не встановила конкретної суми недоплати та не наклала штрафу на керівника військової частини.

Наступне завдання судового контролю — перевірити, як відповідач отримав суму 18,62 грн: які предмети речового майна врахував, яку кількість визначив, які ціни застосував і якими документами підтверджує розрахунок.

Коли заявник обґрунтовано ставить під сумнів повноту виплати, сам факт переказу коштів не завершує судовий захист. Він стає одним із доказів, який суд має оцінити разом із розрахунком і документами відповідача.

Наталія Матвійчук, адвокат