Наказом Міністра юстиції України Ольгою Стефанішиною від 08.11.2024 №2767/7 було зупинено діяльність приватного виконавця Наталії Матвійчук на підставі скарги боржника ТОВ «Красний Рибак».

Підстава скарги - приватним виконавцем протиправно стягнуто основну винагороду з боржника при виконанні ухвали суду про накладення арешту на кошти боржника в порядку забезпечення позову.

Мною оскаржено рішення Дисциплінарної комісії та наказ Ольги Стефанішиної про зупинення моєї діяльності.

Суд першої інстанції проігнорував судову практику Верховного Суду із зазначеного питання і відмовив у задоволенні позову.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 у справі №200/7873/24 визнано протиправним та скасовано наказ Міністра юстиції України Ольги Стефанішиної №2767/7 від 08.11.2024.

Позиція Мін’юсту – приватний виконавець не має права на винагороду в цій категорії справ. Обґрунтуванням цієї позиції є п. 1 ч. 5 ст. ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог.

Судова практика Верховного Суду із зазначеного питання не має ніякого значення для Мін’юста, зокрема наступні постанови Верховновного Суду:

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Порушуючи даний припис закону Мін’юст притягає до дисциплінарної відповідальності приватних виконавців за стягнення винагороди при виконанні ухвал суду про накладення арешту на майно (кошти) боржника в порядку забезпечення позову.

Стратегія реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, затверджена Указом Президента України від 20  травня 2015  року №  276/2015, встановила пріоритети реформування судової влади - системи судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів. Мета - ефективне, продуктивне функціонування цих інститутів, вільних від будь-якого політичного впливу, які відповідатимуть стандартам і передовим практикам Європейського Союзу.

Одним з напрямів є реорганізація системи виконання судових рішень та підвищення ефективності виконавчого провадження, яка передбачає, серед іншого, забезпечення рівноцінної  конкуренції між державними та приватними виконавцями судових рішень; перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень.

Згідно з пояснювальною запискою до проєкту Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» він розроблений з метою запровадження в Україні змішаної системи виконання рішень, зокрема, шляхом модернізації органів державної виконавчої служби, а також уведення інституту приватних виконавців. Задля встановлення і розвитку інституту приватних виконавців передбачено, серед іншого, встановлення особливостей фінансового забезпечення діяльності приватних виконавців.

За своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є фактично винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення.

Однак Верховний Суд неодноразово наголошував, що основна винагорода приватного виконавця та виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча і виступають формами винагороди виконавців, однак не є однаковими поняттями.

Верховний Суд уважає, що у разі розповсюдження на основну винагороду приватного виконавця випадків, коли не стягується виконавчий збір, приватний виконавець був би позбавлений основної винагороди взагалі.

Тобто реорганізація системи виконання судових рішень повинна бути спрямована на забезпечення рівноцінної  конкуренції між державними та приватними виконавцями, перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою звільнення від будь-якого політичного впливу, що сприятиме підвищенню ефективності виконавчого провадження та євроінтеграційним прагненням України.

Інститут приватних виконавців створювався саме як елемент європейської моделі виконання судових рішень. На практиці ж маємо інше: ігнорування судової практики, дисциплінарний тиск і ручне управління через сфабриковані скарги.

Колишнім Міністром юстиції, віцепрем’єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольгою Стефанішиною не розділяються подібні євроінтеграційні прагнення України. Нею підписано наказ про зупинення діяльності приватного виконавця Наталії Матвійчук, якою правомірно стягнуто основу винагороду при виконанні ухвали суду про забезпечення позову.

І це можна було б зрозуміти, якщо б не було судової практики Верховного Суду із зазначеного питання.

Однак висновки Верховного Суду для Ольги Стефанішиної не є обов’язковими.

Ольга Стефанішина пішла (послом до США), однак справа її живе і надалі.

Мін’юстом оскаржено постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року. Касаційну скаргу подано до Верховного Суду 08 грудня 2025 року о 22.21 год. Так як останній день подання касаційної скарги припадав на вихідний, касаційну скаргу подано у перший робочий день за пару годин до закінчення календарних суток. Такі дії співробітників Мін’юсту, як на мене, говорять про високий рівень внутрішньої напруги, невпевненість у власній позиції.

В своїй касаційній скарзі Мін’юст просить Верховний Суд відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2024 у справі № 640/29622/20, каже, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для Мін’юста.

Зауважує, що справа №200/7873/24 має виняткове значення для Міністерства, як державного органу, який здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців, адже притягаючи приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності Мін’юст виконує свій позитивний обов’язок.

22 грудня 2025 року Верховним Судом касаційну скаргу повернуто Мін’юсту -  касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Скаржник не зазначає в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права.

Також скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.

Отже, автор касаційної скарги не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.

Чому не обґрунтував? Висловлю свої припущення. Ну не може у касаційній скарзі Мін’юст написати, що скарга боржника ТОВ «Красний Рибак» була сфабрикована чиновниками Мін’юсту і що за цією сфабрикованою скаргою йде досудове розслідування у кримінальному провадженні №620241001100000231. Тому для Мін’юсту ця справа дійсно має виняткове значення.

Думаю, в цій «операції» приймали участь колишній директор Департаменту ДВС Максим Кисельов, заступник Міністра юстиції з питань виконавчої служби Андрій Гайченко, колишній Міністр юстиції Ольга Стефанішина.

Скарга боржника ТОВ «Красний Рибак» була датована на вісім днів раніше, ніж боржником отримана постанова про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу до Автоматизованої системи виконавчого провадження. Не маючи доступу до Автоматизованій системі виконавчого провадження, неможливо в скарзі достовірно вказати всі дати винесення постанов приватним виконавцем та дати вчинення виконавчих дій. Крім того, тексти скарги боржника та наказу Мін’юста від 08.11.2024 про зупинення моєї діяльності є тотожними щодо викладених обставин, використаних юридичних конструкцій, правових норм. І це може свідчити про те, що скарга від імені боржника написана іншою особою, яка має доступ до системи виконавчого провадження. Але ці факти має встановити слідство.

Саме тому така пристальна увага до цієї справи з боку Мін’юсту, такий контроль та прискіпливість до незначної з точки зору правозастосовчої практики справи.

Однією рукою жмемо руку Дональду Трампу, іншою – підписуємо неправомірні накази, які віддаляють Україну від європейського майбутнього.

                                                                                                                        Колишній приватний виконавець Наталія Матвійчук