Другий апеляційний адміністративний суд 1 вересня 2026 року скасував ухвалу судді Харківського окружного адміністративного суду Супруна Ю.О., якою позивачу було відмовлено у відкритті провадження. Апеляційний суд прямо констатував порушення норм процесуального права та звернув увагу на особливо небезпечний наслідок такого рішення: позивач фактично міг бути взагалі позбавлений можливості звернутися до суду за захистом своїх прав.
Йдеться про справу №520/19041/26 за позовом до Військової частини 9937 щодо компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за затримку розрахунку.
Суддею першої інстанції був Супрун Ю.О.
Позивач спочатку звернувся до ХОАС з аналогічним позовом у справі №520/14988/26. Однак 1 липня 2026 року цей позов було повернуто позивачу.
Ухвалу про повернення позивач оскаржив. 7 липня Другий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження.
Оскільки повернення позову відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду, позивач повторно подав позов — уже у справі №520/19041/26.
І тут виникла фактично процесуальна пастка.
8 липня 2026 року суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О. відмовив у відкритті провадження.
Мотивація полягала в тому, що нібито в іншому суді вже перебуває справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Для цього було застосовано п. 4 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Але де саме перебувала така справа?
Насправді в апеляційному суді розглядався не позов по суті, а лише апеляційна скарга на процесуальну ухвалу про його повернення.
Тобто провадження щодо вирішення самого спору взагалі не було відкрито.
Другий апеляційний адміністративний суд фактично розібрав цю конструкцію по елементах.
Апеляція погодилась, що сторони, предмет та підстави двох позовів були тотожними. Але цього недостатньо для застосування п. 4 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Ключовою була процесуальна стадія першої справи.
Станом на 8 липня 2026 року провадження у справі №520/14988/26 по суті не було відкрито. Позов був повернутий, а законність такого повернення лише перевірялась апеляційним судом.
Апеляційний суд прямо зазначив:
перебування апеляційної скарги на ухвалу про повернення позову саме по собі не означає, що в суді перебуває справа про відповідний спір.
Більше того, колегія встановила, що за таких обставин суддя першої інстанції мав керуватися п. 5 ч. 4 ст. 169 КАС України, а не п. 4 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Застосування суддею Супруном Ю.О. ст. 170 КАС України апеляція прямо назвала «передчасним та помилковим».
Найсерйозніше: рішення судді могло назавжди закрити позивачу дорогу до суду
Повернення позову і відмова у відкритті провадження — це абсолютно різні за наслідками процесуальні рішення.
Після повернення позову особа має право звернутися до суду повторно.
А ось після відмови у відкритті провадження діє ч. 5 ст. 170 КАС України: повторне звернення тієї самої особи з тим самим предметом, підставами та до того самого відповідача не допускається.
Тобто ухвала судді Супруна Ю.О. створила ситуацію, за якої:
перший позов суд повернув;
позивач оскаржив повернення;
повторний позов суддя Супрун Ю.О. відмовився приймати через існування апеляційного провадження щодо першого повернутого позову;
а сама відмова у відкритті провадження могла надалі стати перешкодою для будь-якого нового звернення з цими вимогами.
Другий апеляційний адміністративний суд окремо наголосив, що сукупність двох ухвал ХОАС — від 1 липня про повернення першого позову та від 8 липня про відмову у відкритті другого — «взагалі позбавить позивача права звернутись за захистом своїх прав з тих самих підстав».
Тобто помилкове застосування процесуальної норми в цьому випадку було далеко не формальністю. Воно створювало реальну загрозу повного блокування судового захисту.
Суд як джерело перешкод для доступу до правосуддя
Особливо парадоксально це виглядає з огляду на завдання адміністративного судочинства.
Частина 1 ст. 2 КАС України визначає його завданням справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення публічно-правових спорів для ефективного захисту прав особи.
Стаття 5 КАС України гарантує право звернутися до адміністративного суду.
У цій же ситуації процесуальні рішення суду першої інстанції не забезпечували реалізацію цього права, а фактично створили додаткову перешкоду для його реалізації.
Апеляційний суд через це звернувся вже не лише до КАС України, а й до ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія нагадала практику ЄСПЛ у справах Bellet v. France, İlhan v. Turkey, Ponomaryov v. Ukraine, Shchokin v. Ukraine: обмеження доступу до суду не можуть застосовуватися автоматично та з надзвичайним формалізмом, а можливість людини безперешкодно отримати судовий захист становить сам зміст права на доступ до правосуддя.
І саме через цю призму необхідно оцінювати процесуальне рішення судді Супруна Ю.О.
Апеляційну скаргу задоволено. Ухвалу судді Харківського окружного адміністративного суду Супруна Ю.О. від 08.07.2026 скасовано.
Справу №520/19041/26 направлено до ХОАС для продовження розгляду.
Ця історія демонструє, наскільки серйозними можуть бути наслідки неправильного застосування суддею навіть суто процесуальної норми.
Якби ухвала судді Супруна Ю.О. залишилася в силі, позивач опинився б у ситуації, коли його перший позов не розглядався через повернення, а повторний — не міг би розглядатися через відмову у відкритті провадження.
І все це — без жодного розгляду матеріально-правових вимог по суті.
У результаті процесуальну перешкоду, створену ухвалою судді Супруна Ю.О., довелося усувати апеляційному суду.
І справа №520/19041/26 є хорошим нагадуванням: процесуальні норми існують для впорядкування судового захисту, а не для створення ситуації, коли людина через рішення самого суду ризикує взагалі залишитися без можливості отримати розгляд свого спору по суті.
Наталія Матвійчук, адвокат