У практиці банківського обслуговування приватних виконавців виникають спори, які ставлять під сумнів саму модель обслуговування спеціальних рахунків виконавця. Справа між колишнім приватним виконавцем Наталією Матвійчук та АТ «Ощадбанк» може стати одним із таких прецедентів.
Після припинення діяльності приватного виконавця я звернулася до Ощадбанку із заявою про закриття всіх рахунків, відкритих для здійснення професійної діяльності. Більше того, відповідні заяви були подані не лише електронною поштою, а й безпосередньо у відділенні банку.
Проте банк не лише не закрив рахунки, а й тривалий час не надавав належної відповіді щодо причин такої відмови. У зв'язку з цим була змушена звернутися зі скаргою до Національного банку України та подати позов до суду про зобов'язання Ощадбанку закрити рахунки.
Показово, що після того, як спір перейшов у судову площину, банк фактично змінив свою позицію і почав обґрунтовувати відмову у закритті рахунків нібито наявністю заборгованості за їх обслуговування. Станом на серпень 2025 року Ощадбанк уже заявляв про понад 13 тисяч гривень простроченої абонентської плати та повідомляв про намір стягувати ці кошти у судовому порядку.
При цьому суд у справі № 522/19739/25-Е прямо встановив, що ні законодавство, ні умови договору не надавали банку права відмовляти у закритті рахунків через наявність заборгованості. Навпаки, Інструкція НБУ №162 передбачає закриття рахунку за заявою клієнта, а відмова з підстав існування боргу законом не передбачена.
У результаті Приморський районний суд м. Одеси визнав позицію банку неправомірною та зобов'язав Ощадбанк закрити всі рахунки колишнього приватного виконавця.
Саме тому виникає цілком закономірне питання: якщо банк був переконаний у наявності заборгованості, чому він не звернувся з позовом одразу після її виникнення, а натомість використав її як привід для відмови у закритті рахунків? І чому вимоги про стягнення комісії стали предметом активних судових дій лише після того, як сам клієнт почав судовий процес проти банку?
У такій ситуації складається враження, що замість виконання обов'язку щодо закриття рахунків банк обрав іншу стратегію — продовжив їх обслуговування, накопичував плату за це обслуговування, а згодом спробував стягнути утворену заборгованість через суд.
Станом на дату подачі позову Ощадбанк уже заявляв про понад 17 тисяч гривень простроченої абонентської плати.
Суть спору полягає не лише у вимозі банку стягнути понад 17 тис. грн комісії за обслуговування рахунків приватного виконавця, а й у питанні: чи взагалі мав банк право нараховувати таку комісію, а також чи мав право продовжувати обслуговування рахунків після припинення діяльності приватного виконавця і подання заяви про їх закриття?
Як виник спір
18 липня 2022 року між Ощадбанком та приватним виконавцем були укладені договори банківського рахунку №0525 та №0525-1, за якими відкрито:
- рахунок для зарахування винагороди приватного виконавця;
- депозитний рахунок для коштів стягувачів;
- рахунок для коштів виконавчого провадження.
5 червня 2025 року діяльність приватного виконавця була припинена наказом Міністерства юстиції України, а відповідний запис внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України.
Після припинення діяльності 9 липня 2025 року до банку була направлена заява про закриття всіх рахунків. Проте станом на квітень 2026 року рахунки залишалися відкритими, а банк продовжував нараховувати плату за їх обслуговування. Саме ця сума і стала предметом позову Ощадбанку про стягнення заборгованості.
Чому позиція банку викликає серйозні питання
Фактично банк стверджує, що клієнт зобов'язаний сплатити вартість послуг, які надавалися після припинення діяльності приватного виконавця та після звернення із заявою про закриття рахунків.
Однак у цій ситуації виникає логічне питання:
Якщо клієнт припинив діяльність і звернувся із заявою про закриття рахунків, то чому банк продовжив їх обслуговувати та накопичувати комісію?
Ще більш проблемним виглядає те, що два із трьох рахунків були рахунками зі спеціальним режимом використання, відкритими відповідно до законодавства про виконавче провадження.
Такі рахунки призначені виключно для:
- обліку депозитних сум;
- зарахування коштів виконавчого провадження;
- подальших розрахунків зі стягувачами.
Спеціальні рахунки не є власністю приватного виконавця
Тому мною було подано зустрічну позовну заяву. Ключовий аргумент зустрічного позову полягає у тому, що кошти на депозитному рахунку та рахунку авансових внесків не є доходом приватного виконавця.
Закон прямо передбачає, що кошти на таких рахунках мають спеціальний режим використання та можуть використовуватися лише для цілей виконавчого провадження.
Більше того, законодавство забороняє використовувати ці кошти для виплат стороннім особам, які не є стягувачами у відповідних виконавчих провадженнях.
Саме тому стверджую, що положення договору, які дозволяють банку списувати комісію з будь-яких рахунків клієнта або вимагати її сплати щодо спеціальних рахунків виконавця, суперечать імперативним нормам закону.
Зустрічний позов: спроба визнати умови договору недійсними
У відповідь на вимоги банку подано зустрічний позов про визнання недійсними низки пунктів договору банківського рахунку.
Оскаржуються положення, які:
- встановлюють обов'язок сплачувати банківську комісію;
- дозволяють банку здійснювати договірне списання коштів;
- передбачають право банку звертати стягнення на рахунки клієнта;
- встановлюють пеню за несплату комісії.
Позиція позивача ґрунтується на статтях 203 та 215 ЦК України: якщо умови договору суперечать імперативним нормам закону, вони можуть бути визнані недійсними.
Суд закрив провадження
Однак розглянути ці аргументи по суті цивільний суд так і не зміг.
Приморський районний суд м. Одеси дійшов висновку, що спір у справі № 522/593/26 виник у зв'язку із забезпеченням професійної діяльності приватного виконавця та пов'язаний з виконанням договорів, укладених для здійснення такої діяльності. Суд визнав наявність господарських правовідносин між банком та приватним виконавцем і закрив провадження у цивільній справі, фактично вказавши на необхідність звернення до господарського суду.
Наталія Матвійчук, колишній приватний виконавець
