Перший апеляційний адміністративний суд 03.03.2026 скасував ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви через несплату судового збору та направив справу для продовження розгляду. Постанова у справі №200/10279/25 є показовою для практики розгляду спорів щодо оскарження рішень державних/приватних виконавців.
Суть спору
Позивач звернувся до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправними та скасування низки постанов державного виконавця, зокрема:
- постанови про стягнення виконавчого збору;
- постанови про відкриття виконавчих проваджень;
- постанови про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження.
Разом із позовом представник позивача подав клопотання про звільнення від сплати судового збору, посилаючись на те, що позивач є учасником бойових дій та фактично не має доходів.
На підтвердження скрутного матеріального становища були подані:
- довідка Пенсійного фонду (форма ОК-5), яка свідчила про відсутність доходів;
- довідка податкового органу про відсутність доходів за відповідний період.
Позиція суду першої інстанції
Донецький окружний адміністративний суд відмовив у звільненні від сплати судового збору та залишив позовну заяву без руху. Після повторного клопотання позивача суд також відмовив у звільненні від збору та, у зв’язку з його несплатою, повернув позовну заяву.
Висновки апеляційного суду
Апеляційний суд не погодився з таким підходом і зазначив, що суд першої інстанції формально підійшов до оцінки наданих доказів майнового стану позивача.
Колегія суддів звернула увагу, що:
- позивач надав документи, які підтверджують відсутність доходів;
- суд повинен оцінювати сукупність доказів щодо майнового стану особи;
- повернення позову без належної оцінки цих доказів порушує право особи на доступ до правосуддя.
У результаті апеляційний суд дійшов висновку, що ухвала про повернення позову є передчасною та підлягає скасуванню.
Значення рішення
Це рішення є важливим прикладом застосування правових висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові від 20.02.2025 у справі №440/8929/24, а також позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 13.05.2024 №6-р(ІІ)/2024.
Фактично суд апеляційної інстанції продемонстрував новий підхід до оцінки процесуальних бар’єрів доступу до правосуддя у спорах, пов’язаних із виконанням судових рішень.
Судовий контроль за виконанням судових рішень як елемент права на судовий захист.
Конституція України гарантує кожному право на судовий захист. Водночас право на справедливий суд не обмежується лише отриманням судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов’язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку.
Саме тому механізми оскарження дій чи бездіяльності державних і приватних виконавців мають ключове значення для забезпечення ефективності судового захисту.
У Кодексі адміністративного судочинства України такий механізм передбачений статтею 287, яка надає учасникам виконавчого провадження право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність виконавців до адміністративного суду.
Таким чином, провадження у таких справах фактично є формою судового контролю за виконанням судових рішень.
Проблема судового збору у спорах щодо дій виконавців
Тривалий час у судовій практиці існувала суперечність щодо сплати судового збору у таких спорах.
З одного боку, Закон України «Про судовий збір» передбачає обов’язок сплачувати судовий збір за подання позовів до адміністративного суду.
З іншого боку, у цивільному процесі подання скарг на дії виконавців не обкладається судовим збором.
Така законодавча конструкція створювала ситуацію, коли стягувач у виконавчому провадженні, який намагається забезпечити виконання рішення суду, повинен був сплачувати судовий збір за можливість оскаржити дії виконавця.
Фактично це означало, що особа повинна додатково фінансувати захист права, вже підтвердженого судовим рішенням.
У рішенні від 13.05.2024 №6-р(ІІ)/2024 Конституційний Суд України розглянув питання конституційності положень Закону «Про судовий збір» щодо справляння судового збору при оскарженні дій виконавців.
Суд дійшов висновку, що таке регулювання може створювати непропорційне обмеження доступу до правосуддя.
Конституційний Суд наголосив, що:
- виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на суд;
- держава повинна забезпечити ефективний механізм контролю за діяльністю органів примусового виконання.
Фактично КСУ підкреслив, що право на виконання судового рішення є продовженням права на судовий захист.
Правові висновки Верховного Суду
Після рішення Конституційного Суду Верховний Суд у постанові від 20.02.2025 у справі №440/8929/24 сформулював важливі правові позиції щодо застосування судового збору у спорах, передбачених статтею 287 КАС України.
Суд звернув увагу на принципову проблему правового регулювання — нерівність процесуальних механізмів захисту.
Зокрема:
- у цивільному процесі скарги на дії виконавців не потребують сплати судового збору;
- у адміністративному процесі такі вимоги фактично обкладаються судовим збором.
На думку Верховного Суду, таке регулювання ставить у нерівне становище осіб, які захищають право на виконання судового рішення.
Касаційний адміністративний суд підкреслив, що особа у таких спорах не ініціює новий правовий конфлікт. Вона лише намагається забезпечити виконання рішення суду, ухваленого на її користь.
Саме тому вимога сплачувати судовий збір у таких випадках створює необґрунтоване втручання у право на доступ до правосуддя.
Застосування Конституції як норм прямої дії
Верховний Суд застосував положення:
- статті 8 Конституції України (верховенство права),
- статті 55 (право на судовий захист),
- статті 129-1 (обов’язковість судового рішення).
Суд дійшов висновку, що норми Закону «Про судовий збір», які дозволяють справляти судовий збір у таких спорах, суперечать Конституції.
У зв’язку з цим суд застосував механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, відповідно до якого суд може не застосовувати закон, якщо він суперечить Конституції, та застосувати норми Конституції як норми прямої дії.
Саме ці правові висновки були враховані апеляційним судом при перегляді справи №200/10279/25.
Суд дійшов висновку, що повернення позовної заяви через несплату судового збору було передчасним і порушувало процесуальні гарантії доступу до правосуддя.
Аналіз цієї справи свідчить про поступове формування нової практики у спорах щодо дій державних і приватних виконавців.
Суди дедалі частіше виходять із того, що:
- судовий контроль за виконанням судових рішень є складовою права на справедливий суд;
- фінансові бар’єри не повинні перешкоджати реалізації права на виконання судового рішення;
- суди можуть і повинні застосовувати Конституцію як норми прямої дії у випадках, коли закон суперечить її положенням.
Таким чином, практика Верховного Суду та позиція Конституційного Суду фактично спрямовані на посилення гарантій ефективного виконання судових рішень та реального доступу до правосуддя.
Адвокат Наталія Матвійчук
