Чи може орган професійного самоврядування встановлювати обов’язкові для всіх представників професії правила, а суд — відмовляти в їх перевірці, посилаючись на «внутрішню діяльність» організації? Саме це питання постало у справі №320/54507/24, у якій Верховний Суд 23 жовтня 2026 року задовольнив касаційну скаргу Наталії Матвійчук та направив справу для продовження розгляду.

Постанова має значення для визначення меж судового контролю за рішеннями органів самоврядування приватних виконавців. Верховний Суд наголосив: правову природу спірного рішення потрібно встановлювати через його зміст, обов’язковість і наслідки для приватних виконавців. Самого посилання на самоврядний статус організації для закриття провадження недостатньо.

Що стало предметом спору

У жовтні 2024 року Наталія Матвійчук звернулася з позовом до Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України.

Позов стосувався пункту 3 рішення Ради від 28 червня 2024 року №71, яким затверджено Положення про Центр підготовки та підвищення кваліфікації приватних виконавців, а також самого Положення.

Позивачка заперечувала наявність у Ради повноважень на прийняття такого акта та його відповідність законодавству, яке регулює підвищення кваліфікації приватних виконавців.

За її доводами, оскаржуване Положення створювало підґрунтя для обов’язкового відвідування заходів підвищення кваліфікації, організованих органами самоврядування, обліку такого відвідування та застосування відповідальності за відмову від участі. Ці твердження становили обґрунтування позову й мали отримати судову оцінку.

Однак до перевірки законності Положення суди попередніх інстанцій не перейшли.

Дві інстанції залишили спір поза судовим розглядом

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року провадження було закрито. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 квітня 2026 року залишив цю ухвалу без змін.

Суди виходили з того, що спір стосується внутрішньої діяльності інституту приватних виконавців, а орган самоврядування у відповідних відносинах не здійснює владних управлінських функцій.

Верховний Суд із таким підходом не погодився.

АПВУ має публічно-правові ознаки та функції

У пункті 23 постанови Верховний Суд сформулював висновок про змішану правову природу Асоціації приватних виконавців України: вона поєднує приватноправові та публічно-правові ознаки, проте її ключові ознаки й функції є публічно-правовими.

На обґрунтування цього Суд указав на обов’язковість членства та делегування державою частини функцій з управління професійною спільнотою. Зокрема, йдеться про контроль за етикою, участь у дисциплінарних процедурах і підвищення кваліфікації.

Цей висновок пояснює, чому статус некомерційної професійної організації сам по собі не усуває можливості адміністративного судового контролю. Визначальним є те, які саме повноваження орган реалізує у спірних відносинах і як його рішення впливає на права та обов’язки особи.

Обов’язкове членство також має принципове значення: приватний виконавець не може вільно обрати іншу професійну організацію, щоб уникнути дії встановлених правил. Тому зміст і законність таких правил потребують особливо уважної правової оцінки.

Верховний Суд звернув увагу, що рішення Ради приватних виконавців України відповідно до Закону №1403-VIII є обов’язковими для всіх приватних виконавців.

За таких обставин висновки попередніх інстанцій про відсутність у відповідача владних управлінських функцій у спірних правовідносинах і неможливість розгляду справи адміністративним судом визнано передчасними.

Суди мали дослідити ознаки нормативно-правового акта

Одним із головних недоліків попереднього розгляду стала відсутність аналізу змісту оскаржених документів.

Верховний Суд установив, що суди не перевірили пункт 3 рішення №71 та затверджене ним Положення на відповідність критеріям нормативно-правового акта.

У пункті 34 постанови визначено конкретні питання, які необхідно з’ясувати під час продовження розгляду:

• чи встановлюють оскаржені акти норми права — правила поведінки щодо приватних виконавців;
• чи мають вони загальний характер і поширюються на необмежене коло приватних виконавців;
• чи розраховані вони на довгострокове та неодноразове застосування.

Саме така перевірка дозволяє встановити правову природу акта й визначити належний порядок його судового оскарження.

Верховний Суд також звернувся до висновків у справі №200/8806/24, у якій уже розглядалося питання юрисдикції спору щодо рішення Ради приватних виконавців України. У наведеній практиці Суд акцентував на необхідності враховувати визначення нормативно-правового акта та спеціальні положення статті 264 КАС України.

Що вирішив Верховний Суд

Постановою від 23 жовтня 2026 року Верховний Суд:

• задовольнив касаційну скаргу Наталії Матвійчук;
• скасував ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року;
• скасував постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року;
• направив справу №320/54507/24 до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

При цьому Верховний Суд ще не визнав незаконними ані оскаржений пункт рішення Ради, ані Положення про Центр. Так само постанова не встановлює, що всі без винятку спори з АПВУ належать до адміністративної юрисдикції.

Її безпосередній результат — скасування передчасного закриття провадження та відновлення розгляду, під час якого суд повинен дослідити правову природу спірних актів.

Практичне значення постанови

Для приватних виконавців ця справа демонструє можливість заперечувати формальний підхід, за якого будь-яке рішення органу професійного самоврядування оголошується внутрішнім і через це залишається без судової перевірки.

Для органів самоврядування постанова підкреслює значення меж наданих законом повноважень. Установлення обов’язкових правил для професійної спільноти потребує належної правової підстави, а спір щодо таких правил — дослідження їхнього змісту та юридичних наслідків.

Між зверненням із позовом у жовтні 2024 року та касаційною постановою минуло близько двох років. За цей час справа пройшла три судові інстанції, однак законність самого Положення ще належить перевірити.

Наталія Матвійчук, колишній приватний виконавець