Борг погашено, банк повідомив про виконання рішення та попросив закінчити виконавче провадження. Проте провадження залишалося відкритим, а на кошти боржника продовжували накладати арешти. Коли ж людина звернулася до суду, виконавець нарешті виніс постанову про його закінчення. Чи достатньо цього, щоб суд відмовив у скарзі на попередню бездіяльність?

У постанові від 7 жовтня 2026 року у справі № 263/1476/21 Верховний Суд дав чітку відповідь: усунення порушення під час судового розгляду не звільняє суд від обов’язку оцінити законність попередньої поведінки виконавця.

Інтереси заявника у справі представляла адвокатка Наталія Матвійчук.

Борг погашений, примусове виконання триває

У 2021 році суд ухвалив рішення про стягнення на користь АТ «Ощадбанк» кредитної заборгованості у розмірі 79 224,99 грн та судового збору — 2 270 грн. Для виконання рішення відкрили два виконавчі провадження.

6 січня 2022 року банк через автоматизовану систему виконавчого провадження повідомив про повне виконання рішення. Стягувач просив закінчити провадження та зняти арешти з майна і коштів боржника.

Верховний Суд встановив, що державний виконавець був обізнаний про повне погашення заборгованості з 20 січня 2022 року. Однак постанову про закінчення виконавчого провадження № 67260952 своєчасно не виніс. Більше того, у 2023 та 2024 роках у межах цього провадження на кошти боржника накладали арешти.

У жовтні 2025 року боржник звернувся до суду зі скаргою. Лише 16 грудня 2025 року, вже під час її розгляду, виконавець закінчив відповідне провадження у зв’язку з фактичним виконанням рішення.

Дві інстанції — два пояснення відмови

Соборний районний суд міста Дніпра відмовив у задоволенні скарги. При цьому фактично визнав, що протягом певного періоду бездіяльність виконавця мала місце. Однак суд вирішив: оскільки провадження вже закінчено, порушення усунуто, а задоволення скарги не матиме потрібних заявнику правових наслідків.

Дніпровський апеляційний суд залишив ухвалу без змін, але навів інше обґрунтування. За його висновком, підстав для закінчення провадження не було через несплату 69,09 грн заборгованості та судового збору.

Так виникла принципова суперечність: перша інстанція визнала, що порушення існувало, але було усунуто; апеляція виходила з того, що виконавець узагалі не мав підстав закінчувати провадження.

Верховний Суд не погодився з обома підходами.

Виправлення порушення не скасовує його судової оцінки

Ключовий висновок постанови полягає в тому, що законність поведінки виконавця потрібно оцінювати стосовно того періоду, коли відбувалося оскаржуване порушення.

Якщо виконавець виконав свій обов’язок лише після звернення особи до суду, ця обставина сама собою не робить попередню бездіяльність правомірною.

Верховний Суд наголосив: прийняття постанови про закінчення провадження під час розгляду справи не позбавляє суд обов’язку перевірити попередню бездіяльність і, якщо скарга обґрунтована, визнати її неправомірною.

Коли виконавець повинен закінчити провадження

Пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає закінчення провадження у разі фактичного виконання рішення в повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Частина друга цієї статті визначає строк: постанову потрібно винести в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало про них відомо.

У цій справі Верховний Суд встановив, що виконавець мав необхідну інформацію ще у січні 2022 року, проте передбачених законом дій не вчинив.

Вимогу боржника про визнання такої бездіяльності неправомірною Суд визнав належним способом захисту за статтею 447 ЦПК України.

Суперечливі повідомлення банку потребували мотивованої оцінки

Окремої уваги заслуговує поведінка стягувача.

Спочатку банк повідомив про повне виконання рішення та попросив закінчити виконавчі провадження. Проте у жовтні 2025 року, вже після звернення боржника до суду, заявив про помилковість попередньої інформації та наявність непогашених сум.

Апеляційний суд фактично надав перевагу пізнішій інформації банку.

Верховний Суд звернув увагу, що така перевага за суперечливої поведінки стягувача та без належного мотивування є неправомірною. Суд не міг залишити поза увагою первинне повідомлення про повне погашення боргу та обізнаність виконавця з його змістом.

Повернення списаних коштів потребує іншої процедури

Крім оскарження бездіяльності, заявник просив повернути 69,09 грн, списані з його рахунку.

У цій частині Верховний Суд розмежував судовий контроль за виконанням рішення та позовне провадження.

Саме в обставинах цієї справи вимогу про повернення коштів Суд кваліфікував як вимогу щодо збитків від неналежного виконання державним виконавцем своїх обов’язків. Її вирішення передбачає розгляд спору про право та визначення належного складу учасників.

Тому Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій у відповідній частині, залишив цю вимогу без розгляду та роз’яснив право звернутися з позовом на загальних підставах.

Що постановив Верховний Суд

За результатами касаційного перегляду Верховний Суд скасував ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 15 січня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2026 року в частині вирішення вимоги скарги на бездіяльність заступника начальника відділу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Воробйова Владислава Володимировича щодо неприйняття постанови про закінчення виконавчого провадження, ухвалив в цій частині нове судове рішення про задоволення скарги.

Визнав неправомірною бездіяльність заступника начальника відділу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Воробйова Владислава Володимировича щодо неприйняття постанови про закінчення виконавчого провадження № 67260952.

Стягнув з Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь мого клієнта судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 4 000 грн.

Ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 15 січня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2026 року в частині вирішення вимог скарги  про повернення коштів у сумі 69,09 грн скасував.

Скаргу в частині повернення коштів у сумі 69,09 грн залишити без розгляду.

Виконання посадовою особою свого обов’язку після звернення до суду не перекреслює попереднього порушення і не позбавляє людину права на його судове визнання. Саме цей висновок постанови від 7 жовтня 2026 року має значення для подібних спорів.

Наталія Матвійчук, адвокат