Передача справи до іншого суду не повинна перетворюватися на перешкоду для виконання судового рішення. Такий висновок випливає з постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2026 року у справі №200/420/26.

Апеляційний суд скасував ухвалу Харківського окружного адміністративного суду, якою заяву про встановлення судового контролю повернули через відсутність нового адвокатського ордера із зазначенням цього суду. Ордер у матеріалах справи був, однак містив назву Донецького окружного адміністративного суду, який первісно розглядав спір.

Ця справа порушує питання, значення якого виходить за межі оформлення представництва: чи може організаційна зміна підсудності створювати для людини додаткові перешкоди на шляху до виконання вже ухваленого рішення?

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 5 березня 2026 року частково задоволено позов до військової частини щодо грошового забезпечення та пов’язаних виплат.

26 серпня 2026 року представник позивачки — адвокат Наталія Матвійчук — звернулася із заявою про встановлення судового контролю. У заяві просила зобов’язати військову частину протягом десяти днів подати звіт про повне виконання рішення та надати докази фактичної виплати нарахованих сум.

На цей час територіальну підсудність справ Донецького окружного адміністративного суду було змінено. Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року №960/0/15-26 із 1 червня 2026 року їх передано на розгляд Харківському окружному адміністративному суду.

Саме до цього суду й подали заяву.

Однак 14 вересня 2026 року суддя Харківського окружного адміністративного суду Н.А. Полях повернула її без розгляду.

Чому суд першої інстанції повернув заяву

У матеріалах справи містився адвокатський ордер від 3 жовтня 2025 року. Він передбачав представництво інтересів позивачки, зокрема, у Донецькому окружному адміністративному суді та Першому апеляційному адміністративному суді.

Харківський окружний адміністративний суд виходив із того, що подання заяви про судовий контроль є окремою процесуальною дією вже в іншому суді. Відповідно, адвокат мала надати документ, який підтверджував би її повноваження саме в Харківському окружному адміністративному суді.

Суд визнав наявний ордер недостатнім для підтвердження волевиявлення позивачки на подання заяви через представника.

Таким чином, питання виконання рішення залишилося нерозглянутим через назву суду в документі, виданому ще до зміни підсудності.

Аргументи апеляції: та сама справа і те саме представництво

В апеляційній скарзі наголошувалося: передача справи є організаційним заходом. Вона не припиняє існування справи №200/420/26, не анулює вчинених процесуальних дій та не позбавляє чинності документів, які вже містяться в її матеріалах.

Позивачка не обирала новий суд і не могла впливати на рішення про зміну територіальної підсудності. Зазначення Донецького окружного адміністративного суду в ордері відповідало обставинам на момент його оформлення.

Окремо представник посилалася на частину восьму статті 59 КАС України: документ про повноваження додається до заяви, скарги або клопотання, якщо на момент їх подання у справі немає підтвердження відповідних повноважень.

Отже, доводи апеляції стосувалися необхідності оцінити вже наявний документ у контексті тієї самої справи та її передачі до іншого суду.

Апеляційний суд: формальний підхід обмежив доступ до суду

Другий апеляційний адміністративний суд визнав доводи апеляції обґрунтованими.

Колегія врахувала, що первісно заяву про судовий контроль належало б подавати до Донецького окружного адміністративного суду, який ухвалив рішення. Саме цей суд був зазначений в ордері. Звернення до Харківського окружного адміністративного суду було зумовлене подальшою зміною територіальної підсудності.

Вирішальне значення суд надав змісту ордера та підтвердженому ним волевиявленню позивачки.

У постанові зазначено:

«Суд першої інстанції необґрунтовано надав перевагу формальному підходу, який перешкодив реалізації права на подання заяви про встановлення судового контролю».

Апеляційний суд визнав, що ухвалу про повернення заяви постановлено з порушенням норм процесуального права.

Виконання рішення — частина судового захисту

Мотивуючи постанову, апеляційний суд звернувся до статті 129-1 Конституції України, яка закріплює обов’язковість судового рішення, обов’язок держави забезпечити його виконання та повноваження суду здійснювати контроль.

Це має принципове значення для оцінки процесуальних перешкод на стадії виконання.

Людина вже пройшла розгляд спору та отримала рішення на свою користь. Звернення із заявою про судовий контроль покликане забезпечити практичну реалізацію присудженого. Тому повернення такої заяви потребує оцінки того, чи справді виявлений недолік перешкоджає її розгляду.

У цій справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що формальний підхід до назви суду в ордері необґрунтовано заблокував доступ до відповідного механізму захисту.

Де проходить межа надмірного формалізму

У постанові апеляційний суд спирався на практику ЄСПЛ щодо ефективного доступу до суду та неприпустимості надмірного формалізму. Також навів позицію Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №П/9901/736/18 та послався на постанови Верховного Суду від 27 листопада 2025 року у справі №640/26347/20 і від 26 грудня 2025 року у справі №640/19095/21.

Водночас колегія підкреслила необхідність уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, яка нівелювала б установлені законом процесуальні вимоги.

Отже, постанова не скасовує вимог до підтвердження адвокатських повноважень. Її висновок стосується конкретної ситуації: належний документ уже перебуває у справі, його зміст підтверджує волевиявлення клієнта, а звернення до іншого суду спричинене зміною підсудності.

За таких обставин механічна вимога нового ордера стала необґрунтованою перешкодою для розгляду заяви.

Що вирішено і що залишається попереду

Другий апеляційний адміністративний суд задовольнив апеляційну скаргу, скасував ухвалу від 14 вересня 2026 року та направив справу до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю.

Практична цінність цього рішення полягає в захисті безперервності представництва за обставин вимушеної зміни суду. Організаційні рішення держави щодо підсудності мають забезпечувати подальший судовий захист. Покладати їх наслідки на людину через необґрунтоване повернення процесуальних документів — означає створювати додатковий бар’єр там, де суд повинен забезпечити можливість домогтися виконання рішення.

Адвокат Наталія Матвійчук