10 червня 2026 року Верховний Суд у справі № 200/8285/24 ухвалив постанову, яка може стати однією з ключових для формування практики судового контролю за діяльністю органів самоврядування приватних виконавців. Суд скасував рішення першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження та фактично визнав, що спори щодо дисциплінарних рішень Ради приватних виконавців України можуть мати публічно-правовий характер і підлягати розгляду адміністративними судами.

Суть спору

Приватний виконавець оскаржив низку рішень Ради приватних виконавців України та висновок Комітету з етики АПВУ, якими:

  • було відмовлено у відкладенні розгляду скарги;
  • встановлено наявність ознак порушення Кодексу професійної етики;
  • прийнято рішення про направлення подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців;
  • відкрито нове дисциплінарне провадження за зверненням Міністерства юстиції України.

Однак суди першої та апеляційної інстанцій навіть не перейшли до розгляду цих вимог по суті. Вони дійшли висновку, що Асоціація приватних виконавців України не є суб'єктом владних повноважень, а тому спір не належить до адміністративної юрисдикції. Провадження було закрито із роз'ясненням про можливість звернення до цивільного суду.

Позиція Верховного Суду

Колегія Касаційного адміністративного суду не погодилася з таким підходом.

Верховний Суд звернув увагу, що при визначенні юрисдикції вирішальним є не формальний статус організації, а характер спірних правовідносин та зміст повноважень, які вона реалізує.

Суд наголосив, що у даній справі оскаржуються рішення, прийняті в межах дисциплінарної процедури щодо приватного виконавця. Рада приватних виконавців України здійснювала перевірку діяльності виконавця, оцінювала наявність ознак дисциплінарного проступку та приймала рішення про внесення подання до Дисциплінарної комісії. Саме ці повноваження прямо передбачені законом.

Особливо важливим є висновок Суду про те, що предметом захисту у справі фактично є право особи на здійснення діяльності приватного виконавця. Рішення, які запускають механізм дисциплінарного переслідування, безпосередньо впливають на професійний статус особи та можуть призвести до застосування дисциплінарних санкцій, аж до припинення діяльності.

Саме тому Верховний Суд виснував, що спір щодо правомірності рішень суб'єкта, який у межах делегованих законом повноважень бере участь у реалізації дисциплінарної процедури щодо приватного виконавця, має публічно-правовий характер та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Нове значення Закону «Про адміністративну процедуру»

Окремої уваги заслуговує посилання Верховного Суду на Закон України «Про адміністративну процедуру».

Суд прямо зазначив, що питання притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності належать до сфери регулювання цього Закону з урахуванням спеціальних положень профільного законодавства.

Фактично Суд визнає, що дисциплінарне переслідування приватного виконавця є не внутрішньою корпоративною процедурою професійної організації, а адміністративною процедурою, яка повинна відповідати вимогам законодавства, стандартам належного урядування, справедливості та судового контролю.

Верховний Суд фактично поставив під сумнів концепцію недоторканності рішень органів самоврядування приватних виконавців від адміністративного судового контролю.

Суд визнав, що рішення Ради приватних виконавців України, ухвалені в межах дисциплінарної процедури, можуть бути предметом перевірки адміністративним судом, оскільки вони приймаються під час реалізації делегованих законом повноважень та впливають на право особи здійснювати професійну діяльність.

Постанова Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі №200/8285/24 не є ізольованим рішенням. Вона продовжує правову позицію, висловлену Судом раніше у справі №200/8806/24, де також було скасовано рішення судів про закриття провадження та відкрито шлях до розгляду спору по суті.

В обох справах Верховний Суд дійшов однакового базового висновку: формальне посилання на те, що Асоціація приватних виконавців України є професійною самоврядною організацією, саме по собі не виключає можливості судового контролю за її рішеннями.

Попри схожий процесуальний результат, правова природа спорів є різною.

У справі №200/8806/24 предметом спору було рішення Ради приватних виконавців України, яке встановлювало нові обов'язки для всіх приватних виконавців України.

Верховний Суд звернув увагу на те, що такі рішення:

  • поширюються на невизначене коло осіб;
  • є обов'язковими для всіх приватних виконавців;
  • мають ознаки нормативного регулювання.

Тобто ключовим питанням було: чи може Рада приватних виконавців фактично приймати нормативні акти?

У справі №200/8285/24 предмет спору зовсім інший.

Тут оскаржуються акт індивідуальної дії:

  • висновок Комітету з етики;
  • рішення про направлення подання до Дисциплінарної комісії;
  • рішення про відкриття дисциплінарного провадження;
  • процесуальні рішення під час дисциплінарної перевірки.

Тому Верховний Суд досліджував вже не нормативну функцію АПВУ, а її дисциплінарно-контрольні повноваження.

Суд прямо зазначив, що Рада приватних виконавців реалізує делеговані законом повноваження щодо перевірки діяльності приватних виконавців та ініціювання дисциплінарної відповідальності. Саме тому спір має публічно-правовий характер.

Фактично Верховний Суд перевіряє два різні прояви влади АПВУ.

Якщо подивитися на обидві справи разом, можна побачити цікаву закономірність.

У справі №200/8806/24 Верховний Суд поставив питання про законність нормотворчої діяльності АПВУ.

У справі №200/8285/24 Верховний Суд поставив питання про судовий контроль за дисциплінарною владою АПВУ.

Інакше кажучи, якщо перша справа стосується права АПВУ встановлювати правила, то друга — права АПВУ карати за їх порушення.

Після скасування рішень попередніх інстанцій обидві справи направлені для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду, де вже буде вирішуватися питання законності оскаржуваних рішень АПВУ по суті.

Таким чином, Верховний Суд не лише відновив доступ позивача до правосуддя, але й сформував важливий орієнтир щодо меж судового контролю за діяльністю професійного самоврядування в Україні.

                                                                                                                          Наталія Матвійчук, колишній приватний виконавець