Сам факт звільнення військовослужбовця та його обізнаність про недоплату грошового забезпечення не означають, що саме від цієї дати потрібно обчислювати строк звернення до суду з вимогою про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку. Вирішальне значення має фактична виплата відповідної заборгованості.

Такий підхід застосував Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 1 жовтня 2026 року у справі № 520/24343/26. Суд скасував ухвалу про повернення частини позовних вимог та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обставини справи

Колишній військовослужбовець звернувся з позовом до військової частини, заявивши, зокрема, вимогу про нарахування та виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період із 20 серпня 2020 року до 19 січня 2023 року.

Передумовою цього звернення було виконання іншого судового рішення, яким військову частину зобов’язали перерахувати та виплатити належні позивачу суми грошового забезпечення й інших виплат. Заборгованість у розмірі 124 182,40 грн військова частина фактично виплатила 28 липня 2026 року. Позов щодо відповідальності за затримку розрахунку подано 8 серпня 2026 року, тобто в межах місяця після виплати.

Проте Харківський окружний адміністративний суд повернув позов у частині вимоги про середній заробіток. Суд виходив із того, що позивач мав заявити цю вимогу одночасно з вимогами про виплату грошового забезпечення, оскільки вже тоді знав про порушення своїх прав.

Апеляційний суд визнав такий висновок помилковим.

Правова природа середнього заробітку визначає застосовний строк

Відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, є спеціальним видом відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У постанові апеляційний суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16: середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати.

Ця відмінність має процесуальне значення. У розглянутому спорі суд застосував місячний строк, установлений частиною п’ятою статті 122 КАС України для справ щодо прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї. Суд також урахував постанову Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі № 320/26833/23.

Отже, головним питанням була не тривалість строку, а правильне визначення моменту, з якого він почався.

Чому строк обчислюється від фактичної виплати заборгованості

Апеляційний суд розмежував два порушення: невиплату належного грошового забезпечення та невиплату відшкодування за затримку розрахунку.

Обізнаність військовослужбовця про недоплату грошового забезпечення сама по собі не дає підстав обчислювати від тієї ж дати строк звернення з вимогою за статтею 117 КЗпП України.

Для визначення початку цього строку суд повинен установити факт невиплати належних сум при звільненні та дату фактичного розрахунку. У цьому питанні апеляційний суд послався на постанову Верховного Суду від 8 грудня 2022 року у справі № 200/5338/19-а.

У справі № 520/24343/26 відповідну заборгованість виплачено 28 липня 2026 року. Саме із цією виплатою апеляційний суд пов’язав обізнаність позивача про те, що військова частина не виплатила середній заробіток за затримку розрахунку.

Оскільки позов подано 8 серпня 2026 року, місячний строк був дотриманий. Відповідно, підстав вимагати його поновлення не було.

Чи обов’язково заявляти всі вимоги в одному позові

Один із практично важливих висновків постанови стосується можливості окремого звернення до суду після виплати заборгованості.

Апеляційний суд відхилив підхід, за яким військовослужбовець повинен був обов’язково заявити вимогу про середній заробіток ще під час першого звернення з позовом про перерахунок грошового забезпечення.

Можливість об’єднання пов’язаних позовних вимог не означає обов’язку пред’явити їх одночасно.

Тому відсутність вимоги за статтею 117 КЗпП України в попередньому позові сама по собі не свідчить про пропуск строку подання нового позову. Суд має перевірити дату фактичної виплати та дату звернення за захистом відповідного права.

Часткові виплати: строк потрібно перевіряти щодо кожної з них

Водночас висновок про значення фактичного розрахунку не варто тлумачити як універсальне правило, за яким завжди можна чекати погашення всієї заборгованості.

Апеляційний суд урахував постанову Верховного Суду від 12 березня 2026 року у справі № 420/9470/25. За викладеним у ній підходом, коли належні при звільненні суми виплачуються частинами, строк звернення з вимогою про середній заробіток обчислюється від кожної відповідної виплати окремо. Цю позицію також наведено в офіційному огляді практики Касаційного адміністративного суду за березень 2026 року.

Практично це означає необхідність установити, яку саме заборгованість погашає кожний платіж. Пізніша виплата іншої частини боргу не повинна автоматично сприйматися як новий початок строку щодо всіх попередніх виплат.

Для підготовки позову доцільно зіставити платіжні документи, розрахунки військової частини та судові рішення, на виконання яких здійснювалися платежі.

Що вирішила апеляція, а що ще належить установити

Другий апеляційний адміністративний суд задовольнив апеляційну скаргу, скасував повернення позову в оскарженій частині та направив справу для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова у справі № 520/24343/26 показує, що повернення позову через пропуск строку потребує точного встановлення обставин розрахунку. Посилання лише на дату звільнення або на попередній спір щодо грошового забезпечення для цього недостатньо.

Для військовослужбовця ключовими доказами є дата надходження коштів, призначення платежу та документи, що дозволяють визначити погашену заборгованість. Саме вони дають змогу обґрунтувати своєчасність звернення з вимогою про відповідальність за затримку розрахунку.

Правильне визначення початку процесуального строку забезпечує можливість розглянути вимогу по суті та не допустити, щоб помилкове обчислення строку стало перешкодою для судового захисту.

Наталія Матвійчук, адвокат