У професійному самоврядуванні приватних виконавців з’явилася цікава бюджетна афера: Асоціація платить адвокату, адвокат просить суд повернути ці гроші з людини, яка оскаржила рішення Асоціації, а суд відкриває Кодекс адміністративного судочинства.
У справі № 200/8285/24 схема коштувала АПВУ 16 000 гривень. За поданими до суду документами, голова Ради приватних виконавців України Оксана Русецька підписала договір з адвокатським об’єднанням «Берберіс» та акт приймання послуг, після чого Асоціація перерахувала кошти. Згодом її представник попросив стягнути ці 16 000 гривень із позивачки.
23 вересня 2026 року Харківський окружний адміністративний суд відмовив. Причина виявилася менш екзотичною, ніж схема фінансування: у цьому спорі АПВУ в особі Ради діяла як суб’єкт владних повноважень, а частина друга статті 134 КАС України не дозволяє перекладати витрати такого суб’єкта на адвоката на іншу сторону.
Можна було б назвати це дорогим уроком процесуального права. Але схожий урок уже відбувся. У справі № 320/53758/24 Асоціація також просила стягнути 16 000 гривень адвокатських витрат із тієї самої позивачки. Додатковим рішенням від 13 жовтня 2025 року Київський окружний адміністративний суд відмовив, пославшись на статус відповідача та правила розподілу витрат.
За повторний урок, звісно, платять. Питання лише в тому, чому за нього платить професійна спільнота.
Право запросити адвоката ніхто не заперечує. Адвокат може якісно захищати рішення органу самоврядування, навіть коли його гонорар не підлягає стягненню з позивача. Та право витратити кошти Асоціації не знімає з її керівництва простих запитань: хто оцінив потребу у витратах, чому погодив саме цю суму і який висновок зробив після першої судової відмови?
Голова РПВУ Оксана Русецька очолює орган, складений із фахових юристів.
26 січня 2026 року голова Ради приватних виконавців України Оксана Русецька захистила дисертацію доктора філософії зі спеціальності «Право» на тему «Правовий статус учасників виконавчого провадження».
Отже, РПВУ очолює юристка з науковою кваліфікацією у сфері виконавчого провадження. Інші члени Ради також є фаховими юристами, яких професійна спільнота обрала представляти її інтереси. Здавалося б, такому складу під силу прочитати частину другу статті 134 Кодексу адміністративного судочинства: витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката не розподіляються між сторонами.
Але в Асоціації приватних виконавців України знайшли спосіб прочитати цю норму за 16 000 гривень.
Тож питання до голови РПВУ вже не в тому, чи має Асоціація право найняти адвоката. Має. Питання — навіщо професійній організації, очолюваній доктором філософії з права і керованій обраними юристами, знову витрачати внески спільноти на судову боротьбу зі своїм колишнім членом?
Дисертацію про правовий статус учасників виконавчого провадження Оксана Русецька захистила. А от правовий статус очолюваної нею Асоціації в судовому спорі, схоже, залишився поза увагою: АПВУ двічі намагалася стягнути з колишньої членкині по 16 000 гривень адвокатських витрат, хоча після першої відмови вже знала про перешкоду в КАС України. Це була помилка в оцінці судових перспектив чи бажання створити опонентці додаткові клопоти за кошти професійної спільноти? На це запитання варто відповісти голові РПВУ.
Наталія Матвійчук, колишній приватний виконавець
