Є у Кодексі адміністративного судочинства України дивовижна стаття 309. Вона стверджує, що апеляційна скарга на рішення суду має бути розглянута протягом шістдесяти днів.

Законодавець навіть передбачив виняткові випадки: суд може продовжити цей строк — але не більш як на п’ятнадцять днів.

Проте у справі № 320/53758/24 судова математика працює за власними правилами. Тут 60 днів непомітно перетворилися на чотирнадцять місяців, а справа за цей час встигла пережити кілька змін складу суду, лікарняний, відрядження, навчальні збори, відпустку головуючого і три заяви про відвід.

Не відбулося лише одне — розгляд апеляційної скарги по суті.

Апеляційну скаргу у справі № 320/53758/24 подано 3 липня 2025 року.

10 липня 2025 року Шостий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження. За приписами статті 309 КАС України справа мала бути розглянута восени 2025 року — навіть з урахуванням максимально можливого продовження строку.

Але восени суд, очевидно, ще не був готовий зустрітися зі справою.

Лише 29 грудня 2025 року її призначили до розгляду на 26 лютого 2026 року.

26 лютого розгляд не відбувся. Наступною датою стало 23 квітня 2026 року. Але 21 квітня учасникам повідомили, що засідання знову не відбудеться через лікарняний головуючого судді.

Зміна складу як окремий жанр судочинства

Через тривалу відсутність першого головуючого судді справу передали на повторний автоматизований розподіл.

9 червня 2026 року визначили нову колегію на чолі із суддею Паріновим А.Б.

Але вже 17 червня склад знову довелося змінювати: суддя Аліменко В.О. перебував у відрядженні, тому його замінили іншим членом колегії.

Так у справі з’явився склад: Парінов А.Б., Безименна Н.В. та Грибан І.О.

У службовій записці від 17 червня 2026 року було вказано, що цього ж дня «відбудеться розгляд матеріалів справи». Формулювання виявилося майже пророчим: матеріали, можливо, і розглядалися, але сама апеляційна скарга — ні.

Судді змінювалися, склади формувалися, службові записки складалися, розпорядження підписувалися. Система активно рухалася по колу, ретельно уникаючи руху до рішення.

Три відводи: з третього разу суд почув те, чого не чув раніше

17 червня 2026 року я вперше заявила відвід головуючому судді Парінову А.Б. Підставою була вже на той момент надмірна тривалість провадження та відсутність реального руху справи.

Суд визнав заяву необґрунтованою.

25 липня я подала другу заяву. На той час період бездіяльності збільшився, виникли нові обставини, а справа так і не наблизилася до розгляду.

28 липня 2026 року суд залишив другу заяву без розгляду як повторну. При цьому колегія все ж оцінила її доводи по суті та повідомила, що підстав для відводу не бачить.

Того самого дня суд прийняв справу до провадження та знову продовжив її розгляд — цього разу вже «на розумний термін».

У судовому перекладі це словосполучення, очевидно, означало: доти, доки позивачка не подасть третю заяву про відвід.

10 вересня 2026 року таку заяву було подано. І сталося майже неймовірне.

Ухвалою від 14 вересня 2026 року колегія суддів задовольнила третю заяву та відвела головуючого суддю Парінова А.Б. від розгляду справи.

Саме ця ухвала стала найвідвертішим документом у всій історії провадження.

Суд визнав, що після 28 липня 2026 року розгляд справи не був продовжений у спосіб і строки, яких можна було об’єктивно очікувати. Суд зазначив, що неодноразові клопотання про прискорення не привели до усунення причин подальшого затягування. Суд також визнав, що сукупність обставин може породжувати об’єктивно виправдані сумніви щодо безсторонності головуючого.

Тобто те, що в червні вважалося необґрунтованим, а в липні — повторним, у вересні раптом виявилося достатнім для відводу.

Правосуддя все-таки почуло аргументи. Для цього знадобилися лише три заяви та ще кілька місяців бездіяльності.

Чи може одна апеляційна справа бути настільки складною?

Предметом спору є законність рішення органу професійного самоврядування приватних виконавців - Порядок проведення перевірки діяльності приватного виконавця, затвердженого рішенням Ради приватних виконавців України № 71 від 28.06.2024.

У справі не потрібно проводити експертизи, допитувати десятки свідків або досліджувати тисячі томів доказів. Ба більше, справа вже була підготовлена до апеляційного розгляду та двічі призначалася до судового засідання.

Можливо, суд вивчає філософську природу статті 309 КАС України. Можливо, намагається з’ясувати, чи справді 60 днів означають 60 днів. А можливо, справа просто виявилася такою незручною, що судді готові були змінюватися швидше, ніж призначати її до розгляду.

І тут виникає значно серйозніше питання.

Ті, хто міг мати вплив, уже самі стали фігурантами розслідувань. А справа все одно стоїть.

Послідовність подій об’єктивно змушує поставити питання: чому відносно нескладна адміністративна справа, яка безпосередньо стосується акта органу професійного самоврядування приватних виконавців і сфери впливу Міністерства юстиції, не могла бути розглянута понад рік?

Це питання стає ще гострішим на тлі кримінальних проваджень щодо колишніх високопосадовців, які раніше мали політичний або адміністративний вплив на систему юстиції.

Колишнього міністра юстиції та енергетики Германа Галущенка, якого у матеріалах резонансного розслідування пов’язували з псевдонімом «Сігізмунд», було затримано, а Вищий антикорупційний суд застосовував до нього тримання під вартою із визначенням застави.

Колишній керівник Офісу Президента Андрій Єрмак також став фігурантом кримінального провадження.

Колишній віцепрем’єр-міністр — міністр юстиції та колишній посол України у США Ольга Стефанішина отримала статус підозрюваної у справі про можливе незаконне збагачення та недостовірне декларування.

Колишній заступник міністра юстиції та колишня заступниця керівника Офісу Президента Ірина Мудра стала підозрюваною у резонансному кримінальному провадженні. ВАКС застосував до неї тримання під вартою з альтернативою застави.

Усі ці особи користуються презумпцією невинуватості. Сам факт повідомлення про підозру чи застосування запобіжного заходу не доводить їхньої вини та тим більше не доводить їхнього втручання саме у справу № 320/53758/24.

Але виникає парадоксальне запитання: якщо колишні високопосадовці, яких суспільство могло підозрювати у здатності впливати на державні та судові процеси, вже втратили свої посади, стали фігурантами розслідувань, перебували під вартою або під дією запобіжних заходів, — то що продовжує утримувати цю справу без руху?

Невже можливий вплив настільки міцно вмонтувався в систему, що вже не потребує присутності самих впливових осіб?

Чи, можливо, ніякого впливу немає, а перед нами лише звичайна судова неорганізованість, яка випадково виглядає саме так, як міг би виглядати зовнішній вплив?

Для учасника процесу різниця майже непомітна. Результат однаковий: апеляцію не розглянуто, передбачені законом строки знехтувані, а право на ефективний судовий захист існує переважно на папері.

Особливо промовисто тривалість розгляду справи № 320/53758/24 виглядає на тлі іншої справи того самого Шостого апеляційного адміністративного суду.

У справі № 320/31215/25 апеляційне провадження було відкрито 9 лютого 2026 року, а вже 16 вересня 2026 року суд ухвалив рішення за результатами апеляційного перегляду.

Предметом цієї справи була законність нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України, який регулював автоматичне взяття громадян на військовий облік і стосувався невизначеного кола осіб.

У підсумку Шостий апеляційний адміністративний суд визнав урядову постанову незаконною у відповідній частині та зобов’язав Кабінет Міністрів змінити порядок автоматичного військового обліку. Про це 17 вересня 2026 року повідомило видання «Судово-юридична газета» у публікації «Кабмін зобов’язали змінити автоматичний військовий облік: постанову визнано незаконною».

Отже, для перевірки нормативного акта Кабінету Міністрів України, який зачіпає права потенційно мільйонів громадян та безпосередньо пов’язаний із військовим обліком під час воєнного стану, апеляційному суду вистачило трохи більше семи місяців.

Натомість справа № 320/53758/24 щодо нормативного акта органу професійного самоврядування приватних виконавців перебуває в апеляції з 10 липня 2025 року — понад чотирнадцять місяців. І станом на 17 вересня 2026 року вона не лише не розглянута, а після задоволення третьої заяви про відвід головуючого має вкотре отримати новий склад суду.

Виходить дивовижна судова ієрархія складності:

• перевірити нормативну постанову Кабінету Міністрів України щодо автоматичного військового обліку — сім місяців;
• перевірити нормативний акт органу професійного самоврядування приватних виконавців — року замало;
• змінити склад суду — можна декілька разів;
• призначити справу до реального розгляду — завдання, схоже, майже непосильне.

Звісно, кожна справа має власні обставини. Проте суд зобов’язаний пояснити, які саме особливості спору з Асоціацією приватних виконавців України виправдовують удвічі довший розгляд, ніж спору щодо нормативного акта Кабінету Міністрів.

Можливо, справа не в юридичній складності акта, а в політичній або інституційній незручності відповіді.

Відвід головуючого — не фінал, а визнання проблеми

Водночас відвід одного судді не повертає втрачених місяців і не вирішує справу по суті. Тепер має бути визначено черговий склад суду. Нові судді повинні прийняти справу до провадження. І дуже хочеться сподіватися, що вони не розпочнуть її історію з першої сторінки, наче попередніх чотирнадцяти місяців не існувало.

Історія справи № 320/53758/24 — це вже не просто питання порушення процесуального строку.

Це тест на здатність судової системи розглянути незручну справу без нескінченних відкладень, замін складу та абстрактних формулювань про «розумний термін».

І що довше вона залишатиметься без рішення, то складніше буде переконувати суспільство, що це лише випадковий збіг обставин, а не симптом значно глибшої хвороби судової системи.

Наталія Матвійчук