Проблема невиконання судових рішень в Україні давно перестала бути виключенням — вона стала системною. Історія справи №320/12943/20 є показовою і водночас тривожною: навіть після набрання рішенням законної сили у 2022 році, станом на 2026 рік воно так і не виконане. Більше того — для спонукання державного органу до виконання рішення довелося ініціювати кримінальне провадження.
Рішення є — виконання немає
06 червня 2022 року Київський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов військовослужбовця до військової частини. Суд:
- визнав протиправною бездіяльність щодо ненарахування індексації грошового забезпечення;
- зобов’язав здійснити відповідні виплати;
- зобов’язав виплатити компенсацію за невикористану відпустку;
- визначив обов’язок компенсувати втрати доходів через прострочення.
Рішення набрало законної сили вже 07 липня 2022 року. З цього моменту держава, в особі військової частини, була зобов’язана його виконати.
Однак — цього не сталося.
Відкриті виконавчі провадження результату не дали:
- боржник ігнорує;
- державний виконавець накладає штрафи (у тому числі повторні, у подвійному розмірі);
- нараховується виконавчий збір — 96 000 грн;
- і… жодного фактичного виконання.
Зрештою, у листопаді 2025 року виконавчі провадження закінчуються у зв’язку з тим, що рішення «не може бути виконане без участі боржника».
Фактично — держава визнає власну безсилість змусити саму себе виконати судове рішення.
Позивач намагається використати механізм судового контролю — звертається із заявою про зобов’язання відповідача подати звіт про виконання рішення.
Ухвало суду від 26 лютого 2026 року у справі № 320/12943/20 суд відмовляє у встановленні контролю, зазначаючи: це право суду, а не обов’язок.
Такий підхід виглядає щонайменше формальним і відірваним від реальності. Адже:
- рішення не виконане понад 3 роки;
- виконавче провадження завершене безрезультатно;
- штрафи не дали жодного ефекту.
І попри це — суд відмовляється навіть контролювати виконання власного ж рішення.
На ухвалу суду про відмову у встановленні судового контролю подано апеляційну скаргу.
Після фактичного провалу виконавчого провадження і судового контролю єдиним інструментом впливу залишається кримінальне право.
У 2026 році подається заява про вчинення кримінального правопорушення за ст. 382 КК України (невиконання судового рішення).
Поліція, як це зазвичай буває, не вносить відомості до ЄРДР.
І лише після звернення до слідчого судді — суд зобов’язує правоохоронні органи розпочати досудове розслідування (справа №490/3104/26).
Тобто для того, щоб:
- отримати рішення суду,
- змусити його виконати,
- і навіть просто зареєструвати злочин його невиконання —
особа змушена витрачати роки.
Ця справа демонструє одразу кілька глибоких проблем:
- Відсутність реального примусу держави до виконання рішень проти себе
Державні органи фактично знаходяться у привілейованому становищі — санкції не працюють.
- Формалізм судів у питаннях контролю
Суди часто самоусуваються від контролю за виконанням власних рішень.
- Неефективність виконавчого провадження
Навіть після штрафів і зборів — результату немає.
- Необхідність кримінального переслідування як крайнього заходу
Що саме по собі є ознакою провалу системи.
Висновок
Судове рішення, яке не виконується роками, — це не просто проблема конкретного позивача. Це підрив довіри до правосуддя як такого.
Як зазначає ЄСПЛ, право на суд є ілюзорним, якщо остаточне рішення не виконується.
Українська практика, на жаль, досі демонструє протилежне:
щоб домогтися виконання рішення проти, потрібно пройти ще один — значно довший і складніший шлях, ніж сам судовий процес. Поки держава обмежується лише пафосними заходами замість реальних дій, поки суди сприйматимуть контроль за виконанням як «право, а не обов’язок» — такі історії залишатимуться не винятком, а правилом.
Адвокат Наталія Матвійчук
