30 липня 2026 року Харківський окружний адміністративний суд у справі № 200/7469/25 постановив одну з перших детально мотивованих ухвал щодо застосування нових положень статей 382-2 та 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, якими запроваджено новий механізм судового контролю за виконанням судових рішень.
Суд не лише відмовив у прийнятті звіту військової частини про виконання рішення, а й наклав на її командира штраф у сумі 66 560 грн, одночасно встановивши новий строк для подання належного звіту. Ця ухвала є показовою для всієї категорії справ щодо виконання судових рішень суб'єктами владних повноважень.
Історія спору
Ще 14 січня 2026 року Донецький окружний адміністративний суд задовольнив позов військовослужбовця щодо індексації грошового забезпечення.
Суд визнав протиправною бездіяльність військових частин щодо ненарахування індексації та зобов'язав провести нарахування і виплату належних сум із застосуванням:
- базового місяця січня 2008 року;
- базового місяця березня 2018 року;
- індексації-різниці у розмірі 4036,41 грн щомісяця.
Після набрання рішенням законної сили суд декілька разів зобов'язував відповідача подати звіт про його виконання. Надалі, у зв'язку зі зміною територіальної підсудності, контроль за виконанням рішення здійснював уже Харківський окружний адміністративний суд.
Що повідомила військова частина
Військова частина фактично пояснила невиконання рішення двома аргументами:
- відсутністю фінансування;
- необхідністю отримання архівних документів.
У звітах зазначалося, що після отримання необхідних коштів буде проведено розрахунок та здійснено виплату.
Однак фактичного виконання рішення не відбулося.
Більше того, навіть нарахування належних сум не було здійснено.
Чому суд відмовив у прийнятті звіту
Суд детально проаналізував вимоги статті 382-2 КАС України та дійшов висновку, що подані звіти не відповідають встановленим законом вимогам.
Серед основних недоліків суд назвав:
- відсутність відомостей про фактичне виконання рішення;
- відсутність інформації про проведення нарахування;
- відсутність орієнтовних строків виконання;
- ненадання доказів звернення за бюджетним фінансуванням;
- ненадання документів, які підтверджують вжиття необхідних заходів;
- відсутність пояснень щодо пропуску встановлених судом строків подання звіту.
Фактично відповідач лише повідомив про намір у майбутньому виконати рішення суду.
На думку суду, цього недостатньо.
Важливий висновок суду
Одним із ключових висновків ухвали стало розмежування між самим виконанням рішення та належним звітуванням про його виконання.
Суд прямо зазначив, що для прийняття звіту недостатньо повідомити про існування певних труднощів.
Суб'єкт владних повноважень повинен:
- описати всі вжиті заходи;
- підтвердити їх документально;
- визначити реальні строки виконання;
- обґрунтувати причини невиконання.
Саме відсутність цих відомостей стала підставою для відмови у прийнятті звіту.
Відсутність фінансування — не універсальне виправдання
Особливої уваги заслуговує підхід суду до аргументу про відсутність бюджетних коштів.
Військова частина посилалася на відсутність фінансування за відповідною бюджетною програмою.
Проте суд наголосив, що сама по собі довідка про відсутність фінансування ще не доводить належного виконання обов'язків щодо реалізації судового рішення.
Відповідач повинен був підтвердити:
- направлення бюджетних запитів;
- листування з розпорядниками коштів;
- звернення до вищого командування;
- інші конкретні дії, спрямовані на отримання фінансування.
Жодного із цих документів до звіту додано не було.
Суд застосував фінансову відповідальність керівника
Відмовивши у прийнятті звітів, суд застосував механізм, передбачений статтею 382-3 КАС України.
На командира військової частини було накладено штраф у розмірі 20 прожиткових мінімумів — 66 560 грн.
При цьому половину штрафу (33 280 грн) суд постановив стягнути на користь позивача, а іншу половину — до Державного бюджету України.
Разом із накладенням штрафу суд встановив новий двомісячний строк для подання належного звіту.
Таким чином, ухвала Харківського окружного адміністративного суду є показовим прикладом практичної реалізації нового інституту судового контролю за виконанням судових рішень та свідчить про готовність адміністративних судів застосовувати передбачені законом санкції до керівників органів влади у разі формального або неналежного виконання обов'язків щодо виконання судових рішень.
Наталія Матвійчук, адвокат
