Постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2026 у справі №400/12687/25 може стати одним із найважливіших орієнтирів щодо практичного застосування інституту судового контролю за виконанням судових рішень.
Виконання рішення суду — не завершення спору, а завершення правосуддя
Українське адміністративне судочинство традиційно приділяло значно більше уваги ухваленню судових рішень, ніж контролю за їх фактичним виконанням. Проте саме стадія виконання визначає, чи буде судовий захист реальним.
Конституція України прямо встановлює, що контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Це не декларативна норма, а окремий процесуальний механізм, який деталізований статтями 381-1 та 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Саме застосуванню цього механізму присвячена справа №400/12687/25.
Суть спору
Позивач виграв адміністративну справу проти військової частини.
Суд визнав протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язав:
- видати довідку про вартість речового майна;
- нарахувати та виплатити компенсацію за речове майно;
- виплатити компенсацію за невикористані відпустки.
Рішення набрало законної сили 19 березня 2026 року.
Минув понад місяць.
Виконавчі листи були видані.
Відкрито виконавче провадження.
Однак рішення фактично не виконувалося.
Саме тому представник позивача звернувся із заявою про встановлення судового контролю відповідно до статті 382 КАС України.
Суд першої інстанції: доведіть, що рішення не виконують
Миколаївський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні заяви.
Аргументація суду виглядала традиційною:
позивач не надав доказів того, що відповідач ухиляється від виконання рішення або що рішення залишиться невиконаним.
Фактично суд поклав на заявника обов'язок довести негативну обставину — відсутність виконання рішення.
Саме цей підхід і був визнаний апеляційним судом помилковим.
Апеляційний суд фактично змінив підхід до застосування статті 382 КАС України
Найцікавішою частиною постанови стала її мотивація.
Колегія суддів звернула увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі №9901/459/21.
Саме ця постанова змінила розуміння мети судового контролю.
Апеляційний суд зазначив:
метою подання звіту є встановлення судом того, чи виконано рішення, у який спосіб, у які строки та в якому обсязі.
Тобто судовий контроль потрібний саме для того, щоб перевірити виконання.
Відповідно вимагати від заявника попередньо довести невиконання рішення означає фактично позбавити змісту сам інститут судового контролю.
Новий стандарт доказування
Постанова фактично формує новий процесуальний підхід.
Якщо:
- рішення набрало законної сили;
- особа заявляє про його невиконання;
- відповідач не надає доказів виконання,
то саме відсутність доказів виконання повинна враховуватися судом.
Це логічно випливає із положень статті 77 КАС України.
У спорах із суб'єктом владних повноважень саме відповідач доводить правомірність своїх дій.
Якщо державний орган стверджує, що рішення виконано, саме він повинен це підтвердити.
Судовий контроль не можна підміняти виконавчим провадженням
Особливо цікавою є ще одна позиція апеляційного суду.
Суд послався на практику Європейського суду з прав людини та рішення у справах:
- «Горнсбі проти Греції»;
- «Іммобільяре Саффі проти Італії»;
- «Юрій Миколайович Іванов проти України».
Апеляційний суд наголосив:
особа, яка вже отримала остаточне судове рішення проти державного органу, не повинна проходити додаткові складні процедури для того, щоб змусити державу його виконати.
Інакше право на справедливий суд стає ілюзорним.
Це повністю відповідає усталеній практиці ЄСПЛ.
Виконавче провадження не виключає судового контролю
У справі вже було відкрито виконавче провадження.
Проте апеляційний суд не вважав це підставою для відмови.
Навпаки.
Наявність відкритого виконавчого провадження лише підтверджує, що рішення ще не виконано добровільно.
Саме тому судовий контроль залишається актуальним.
Це дуже важливий практичний висновок.
Досить часто державні органи посилаються на те, що рішення вже перебуває на виконанні у державного виконавця.
Постанова П'ятого ААС демонструє інший підхід:
судовий контроль існує паралельно із виконавчим провадженням і не замінюється ним.
Суд першої інстанції фактично не з'ясував головної обставини
Апеляційний суд звернув увагу ще на одну процесуальну проблему.
Суд першої інстанції:
- не витребував інформацію про виконання рішення;
- не перевірив, чи виконано рішення;
- не з'ясував позицію відповідача;
- не отримав жодного документа від військової частини.
Натомість просто зазначив, що позивач не довів протилежне.
Такий підхід був визнаний передчасним.
Практичне значення постанови
Постанова істотно посилює можливості громадян у спорах із державними органами.
Фактично апеляційний суд сформував декілька важливих висновків:
- судовий контроль має на меті встановити факт виконання рішення;
- заявник не зобов'язаний доводити всі обставини невиконання рішення;
- саме суб'єкт владних повноважень повинен надати докази виконання;
- відкриття виконавчого провадження не позбавляє особу права вимагати судового контролю;
- право на справедливий суд охоплює і стадію виконання рішення.
Значення роботи адвоката у цій справі
Окремої уваги заслуговує процесуальна стратегія представника позивача.
Після отримання позитивного рішення суду адвокат не обмежився видачею виконавчих листів та відкриттям виконавчого провадження, а використав додатковий механізм, передбачений статтею 382 КАС України. Це свідчить про комплексний підхід до захисту прав клієнта, адже реальне поновлення порушеного права залежить не лише від ухвалення рішення, а й від його фактичного виконання.
Показовим є й те, що після відмови суду першої інстанції представник позивача не погодився з формальним підходом, а оскаржив ухвалу в апеляційному порядку. У результаті саме апеляційний суд визнав, що місцевий суд передчасно відмовив у встановленні судового контролю, неправильно розподілив тягар доказування та не перевірив, чи дійсно рішення виконане.
Фактично апеляційна скарга дозволила сформувати більш сучасний підхід до застосування статті 382 КАС України, який орієнтує суди не на формальне покладання обов'язку доказування на заявника, а на реальне забезпечення виконання судових рішень. Це рішення може стати вагомим орієнтиром для адвокатів у справах, де державні органи тривалий час не виконують судові акти.
Висновок
Постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2026 року є важливою не лише для конкретної справи. Вона демонструє зміну судової практики у бік реального забезпечення обов'язковості судових рішень та узгоджує застосування статті 382 КАС України з новими висновками Великої Палати Верховного Суду і практикою Європейського суду з прав людини.
Якщо цей підхід стане сталим, судовий контроль перестане бути формальною процесуальною можливістю та перетвориться на ефективний інструмент примусу суб'єктів владних повноважень до виконання рішень суду. Для адвокатів це відкриває додаткові процесуальні можливості, а для громадян — підвищує шанси не лише виграти справу, а й домогтися реального виконання судового рішення.
Наталія Матвійчук, адвокат
