03 серпня 2026 року Харківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі №520/15540/26, яке має суттєве значення для всіх військовослужбовців, яким після звільнення роками не виплачували належні суми грошового забезпечення, зокрема індексацію.

Суд не лише визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування компенсації втрати частини доходів, а й застосував нові правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визначення розміру середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині №1 з лютого 2018 року до жовтня 2019 року.

Після звільнення військова частина не виплатила йому індексацію грошового забезпечення у належному розмірі.

Лише після тривалого судового спору та набрання законної сили рішенням суду військова частина 29 травня 2026 року виплатила 12 082,04 грн індексації, яка повинна була бути виплачена ще під час проходження служби.

Саме після цього виник новий спір:

• чи має військовослужбовець право на компенсацію втрати частини доходів;
• чи має він право на середній заробіток за весь період затримки остаточного розрахунку.

Суд підтвердив право на компенсацію втрати частини доходів

Суд докладно проаналізував Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок №159.

Особливо важливим є висновок суду: право на компенсацію виникає незалежно від того, чи була відповідна сума попередньо нарахована роботодавцем. Якщо право на виплату встановлено судовим рішенням, компенсація також підлягає виплаті.

Фактично суд ще раз підтвердив сформовану практику Верховного Суду:

• індексація є складовою грошового забезпечення;
• вона не має разового характеру;
• її несвоєчасна виплата породжує право на компенсацію інфляційних втрат.

Саме тому військова частина зобов'язана провести нарахування компенсації за весь період прострочення — з 07.02.2018 по 28.05.2026.

Новий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо статті 117 КЗпП

Найцікавішою частиною рішення є застосування новітньої практики Великої Палати Верховного Суду.

Суд прямо послався на постанови Великої Палати від:

• 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23;
• 12 листопада 2025 року у справі №306/2708/23.

Саме ці рішення остаточно сформували новий механізм визначення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.

До 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України не містила жодного обмеження щодо максимальної тривалості виплати середнього заробітку.

Після внесення змін Законом №2352-ІХ відповідальність роботодавця обмежена шістьма місяцями.

Однак Велика Палата зазначила, що для триваючих правовідносин застосовується змішаний підхід:

• до 19.07.2022 діє стара редакція статті 117 КЗпП;
• після цієї дати застосовується нова редакція із шестимісячним обмеженням.

Саме цей алгоритм Харківський окружний адміністративний суд використав у даній справі.

Суд застосував принцип пропорційності

Особливістю рішення стало те, що суд не стягнув повний середній заробіток за понад три роки.

Натомість застосовано новий підхід Великої Палати Верховного Суду.

Спочатку суд визначив:

• загальну суму виплат, які належали при звільненні;
• розмір заборгованості;
• співвідношення між ними.

Після цього було визначено частку заборгованості — 25,2%.

Саме ця частка була застосована до загального розміру середнього заробітку за весь період затримки.

У результаті суд визначив до стягнення:

207 538,81 грн середнього заробітку.

Такий підхід ґрунтується не лише на буквальному застосуванні статті 117 КЗпП України, а й на принципах:

• справедливості;
• розумності;
• пропорційності.

Саме ці критерії Велика Палата Верховного Суду визначила як обов'язкові при вирішенні подібних спорів.

Компенсація інфляційних втрат не залежить від вини роботодавця

Окремої уваги заслуговує висновок суду щодо Закону №2050-ІІІ.

Суд наголосив, що для виникнення права на компенсацію не має значення:

• чи були кошти добровільно нараховані роботодавцем;
• чи були вони виплачені лише після рішення суду;
• чи була затримка наслідком спору між сторонами.

Єдиною визначальною обставиною є порушення строків виплати належного доходу.

Таким чином, навіть якщо військова частина виконала судове рішення добровільно після його набрання законної сили, це не звільняє її від обов'язку компенсувати інфляційні втрати.

Наталія Матвійчук, адвокат