Однією з найважливіших гарантій справедливого суду є не лише фактична неупередженість суддів, а й відсутність будь-яких обґрунтованих сумнівів у цьому.
Саме тому стаття 6 Конвенції про захист прав людини, практика ЄСПЛ та Бангалорські принципи поведінки суддів вимагають, щоб правосуддя не лише здійснювалося, а й виглядало таким, що здійснюється безстороннім судом.
Саме на ці принципи несподівано послався Шостий апеляційний адміністративний суд у моїй справі №320/5486/25.
Від відмови у відводі — до самовідводу
Події розгорталися досить цікаво.
У справі №320/54507/24 мною було заявлено відвід суддям Мєзєнцеву Є.І., Епелю О.В. та Файдюку В.В.
16 квітня 2026 року суд визнав заяву про відвід необґрунтованою, а 20 квітня 2026 року остаточно відмовив у її задоволенні.
Крім того, 17 квітня 2026 року до Вищої ради правосуддя була подана дисциплінарна скарга щодо цієї ж колегії суддів у зв'язку з порушенням процесуальних строків та порядку розгляду питання про відвід.
Здавалося б, суд уже визначився зі своєю позицією.
Однак минуло лише декілька місяців.
Після автоматизованого розподілу нової справи №320/5486/25 до складу колегії знову потрапили судді Мєзєнцев та Файдюк.
І цього разу сталося те, що навряд чи можна було передбачити.
Самі судді подали заяви про самовідвід.
Що зазначив сам суд
Ухвала містить класичний перелік гарантій незалежності суду.
Колегія нагадала про:
- статтю 6 Конвенції;
- рішення ЄСПЛ у справах «Газета "Україна-центр" проти України» та «Олександр Волков проти України»;
- Бангалорські принципи поведінки суддів;
- пункт 4 частини першої статті 36 КАС України.
Особливо показовими є висновки суду про те, що:
суддя підлягає відводу не лише тоді, коли існують факти його упередженості, але і тоді, коли у стороннього спостерігача можуть виникнути сумніви щодо його неупередженості.
Після цього суд прямо зазначив, що з огляду на:
- попередній розгляд справи між тими ж сторонами;
- подану заяву про відвід;
- подану дисциплінарну скаргу до Вищої ради правосуддя,
необхідно виключити будь-які сумніви щодо об'єктивності та безсторонності колегії, а тому самовідвід є обґрунтованим.
Найцікавіше питання
Фактично виникає очевидне процесуальне питання.
Якщо дисциплінарна скарга та попередній конфлікт між учасником процесу і суддями створюють сумніви у безсторонності настільки, що судді самі відмовляються розглядати нову справу, то чому ті самі обставини кількома місяцями раніше були визнані недостатніми для задоволення заяви про відвід?
Це питання стосується не конкретного результату справи, а послідовності судової практики.
Суд не може одночасно виходити з двох взаємовиключних підходів:
- у квітні — підстав для сумнівів немає;
- у липні — ті самі обставини вже достатні для самовідводу.
Саме така зміна процесуальної оцінки і викликає найбільший інтерес.
У постанові від 27 квітня 2026 року у справі №320/54507/24 Шостий ААС (судді Мєзєнцев, Епель, Файдюк) дійшов категоричного висновку, що:
- Рада приватних виконавців України не є суб'єктом владних повноважень;
- спір стосується виключно внутрішньої діяльності самоврядування;
- такий спір взагалі не підлягає судовому розгляду.
Не можна виключати, що рішення про самовідвід було зумовлене не лише поданою дисциплінарною скаргою чи заявами про відвід. За декілька тижнів до самовідводу Верховний Суд у постановах №200/8806/24 від 28.05.2026, №200/8285/24 від 10.06.2026, №200/7238/24 від 02.07.2026, сформулював правовий висновок, який фактично спростував правову позицію Шостого апеляційного адміністративного суду щодо природи спорів із Радою приватних виконавців України. За таких обставин повторний розгляд аналогічної справи тим самим складом суду міг об'єктивно поставити суддів перед необхідністю або відступити від власної попередньої позиції, або не врахувати висновки Верховного Суду.
Можливо, самовідвід виявився найзручнішим процесуальним рішенням: не довелося ні відступати від власної попередньої позиції, ні пояснювати, чому вона вже не узгоджується з висновками Верховного Суду.
Є ще одна обставина, яка змушує замислитися над причинами самовідводу цієї колегії - в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 № 320/54507/24 зазначено зовсім інший предмет спору.
У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі №320/54507/24 суд зазначив, що предметом спору є вимоги про визнання протиправною бездіяльності Ради приватних виконавців України щодо ненадання відповіді на звернення від 15 грудня 2023 року та зобов'язання надати відповідь.
Однак у справі № 320/54507/24 предметом спору є:
- визнати протиправним та скасування пункт 3 рішення Ради приватних виконавців України №71 від 28.06.2024 в частині затвердження Положення про Центр підготовки та підвищення кваліфікації приватних виконавців;
- визнати протиправним та нечинним Положення про Центр підготовки та підвищення кваліфікації приватних виконавців, затверджене рішенням Ради приватних виконавців України №71 від 28.06.2024.
Зазначивши невірний предмет спору, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду ухвалила явно неправосудне рішення, виснувавши, що на спірні правовідносини не поширюється не тільки юрисдикція адміністративних судів, але й компетенція судів інших юрисдикцій.
Наталія Матвійчук, колишній приватний виконавець
