28 травня 2026 року Верховний Суд поставив крапку у спорі колишнього приватного виконавця з органом самоврядування лише в одному проміжному питанні у справі №200/8806/24 — він скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які відмовилися розглядати спір по суті. Проте шлях до цього рішення виявився показовим не тільки для системи професійного самоврядування приватних виконавців, яка намагається не допустити судового контролю за її рішеннями, а й для розуміння того, як процесуальні перепони можуть фактично заблокувати доступ до правосуддя на тривалий час.
З чого почався спір
Спір виник навколо рішення Ради приватних виконавців України №72 від 02.08.2024, яким приватних виконавців зобов'язали повідомляти Асоціацію про зупинення, припинення або поновлення діяльності, а також про укладення договорів заміщення. Позивачка вважала, що такі обов'язки не передбачені законом і були встановлені органом самоврядування поза межами наданих йому повноважень.
Після зупинення діяльності Міністерством юстиції вона отримала лист АПВУ з вимогою виконати відповідне рішення Ради та повідомленням про можливі дисциплінарні наслідки. Саме це стало підставою для звернення до адміністративного суду.
Суд першої інстанції
23.12.2024 суддя Донецького окружного адміністративного суду Стойка В.В. відкрив провадження, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Подальший розвиток подій виглядав незвично.
Протягом двох місяців після відкриття провадження відповідач не подає відзиву.
23.02.2025 ухвалою судді Стойка В.В. закрито провадження у справі.
Суд в ухвалі від 23.02.2025 навіть зазначає, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання заперечень.
24.02.2025 надійшов відзив Відповідача до суду.
Відповідно до картки руху документів, дата доставки до електронного суду ухвали про закриття провадження - 25.02.2025.
Мимоволі виникає питання: чи дійсно суд дійшов таких висновків самостійно, чи правова аргументація відповідача все ж була відома суду до постановлення ухвали?
З боку ситуація виглядає так, ніби після тривалої процесуальної паузи відповідач отримує сигнал про наближення вирішення справи, оперативно формує відзив із доводами щодо необхідності закриття провадження, а суд майже одночасно ухвалює рішення саме з тих мотивів, які містяться у відзиві. При цьому офіційна реєстрація самого відзиву відбувається вже після постановлення ухвали.
Суд не став аналізувати законність рішення Ради приватних виконавців та не досліджував його зміст. Натомість було зроблено висновок, що Асоціація приватних виконавців України не є суб'єктом владних повноважень, а тому спір не належить до адміністративної юрисдикції та має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Апеляція: дивна зміна дати розгляду
Після оскарження ухвали було відкрито апеляційне провадження.
10 березня 2025 року справу призначили до розгляду в письмовому провадженні на 1 травня 2025 року.
Проте після надходження відзиву відповідача 14 квітня 2025 року апеляційний суд того ж дня несподівано змінив дату розгляду справи на 17 квітня.
При цьому відзив відповідача, як і в суді першої інстанції, був зареєстрований судом лише наступного дня — 15 квітня 2025 року.
Особливу увагу привертає мотивування такої зміни. Суд послався на відсутність технічної можливості провести судове засідання у призначений день. Однак справа розглядалася у письмовому провадженні, тобто без виклику сторін та проведення традиційного судового засідання.
Уже 17 квітня 2025 року колегія суддів залишила ухвалу суду першої інстанції без змін, погодившись із висновком про відсутність адміністративної юрисдикції.
Особливу увагу в цій справі привертає не лише збіг правових позицій судів першої та апеляційної інстанцій, а й процесуальний збіг обставини ухвалення відповідних рішень.
Безумовно, сам по собі такий збіг обставин ще не свідчить про будь-які порушення. Однак саме ця послідовність подій породжує закономірні питання щодо того, наскільки незалежно та самостійно формувалася правова позиція судів першої та апеляційної інстанцій.
Тільки залишалось питання: навіщо апеляційному суду потрібно було раніше на кілька днів ухвалити це рішення?
На розгляді Донецького окружного адміністративного суду перебувала інша справа №200/942/25 за позовом до Міністерства юстиції України щодо проведення перевірки дотримання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, прийнятих Радою приватних виконавців України. Йшлося про низку ключових документів органів самоврядування приватних виконавців, зокрема про Положення про центр підготовки та підвищення кваліфікації приватних виконавців, Положення про систему та порядок підвищення кваліфікації приватним виконавцем, Порядок визначення приватного виконавця, який здійснюватиме заміщення приватного виконавця, діяльність якого зупинена.
Первісно апеляційний розгляд у справі №200/8806/24 був призначений на 1 травня 2025 року. Однак 14 квітня 2025 року, одразу після надходження відзиву АПВУ, суд несподівано переносить дату розгляду на 17 квітня 2025 року. Уже наступного дня після цього, 18 квітня 2025 року, у справі №200/942/25 суддя Череповський Є.В. ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи, серед іншого, з того, що Рада приватних виконавців України є органом професійного самоврядування та не є суб'єктом владних повноважень.
Таким чином, на момент ухвалення рішення у справі №200/942/25 вже існувала постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі №200/8806/24, в якій також було зроблено висновок про відсутність адміністративної юрисдикції щодо спорів із Радою приватних виконавців України.
Верховний Суд
Касаційна скарга стосувалася не стільки законності самого рішення Ради приватних виконавців, а значно фундаментальнішого питання: чи має право приватний виконавець оскаржувати такі рішення в адміністративному суді.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися суттєвої процесуальної помилки.
Касаційний суд звернув увагу, що нижчі суди повністю зосередилися на статусі відповідача та наявності або відсутності в нього ознак суб'єкта владних повноважень, але не дослідили сам зміст спірного рішення №72.
При цьому Верховний Суд підкреслив, що необхідно було перевірити, чи не мають спірні пункти рішення ознак нормативно-правового акта, адже вони:
- є обов'язковими для всіх приватних виконавців України;
- встановлюють правила поведінки;
- розраховані на багаторазове застосування.
Саме ці критерії можуть свідчити про нормативний характер акта незалежно від того, який орган його ухвалив.
У результаті Верховний Суд скасував рішення першої та апеляційної інстанцій і направив справу для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.
Ціна процесуальної боротьби
Найбільш показовим у цій історії є те, що майже півтора року було витрачено не на розгляд законності рішення органу самоврядування, а лише на подолання процесуального бар'єру щодо визначення юрисдикції спору.
За цей час справа так і не була розглянута по суті.
Більше того, поки тривав рух справи між першою, апеляційною та касаційною інстанціями, позивачка втратила право здійснювати діяльність приватного виконавця. Саме тому питання доступу до правосуддя у цій справі набуває не лише теоретичного, а й цілком практичного значення.
Чому ця справа важлива для всієї професії
Справа №200/8806/24 давно перестала бути спором лише між одним приватним виконавцем та Асоціацією приватних виконавців України.
Фактично Верховний Суд поставив під сумнів багаторічне уявлення про те, що рішення органів професійного самоврядування перебувають поза ефективним судовим контролем. Суд прямо вказав, що при визначенні юрисдикції необхідно оцінювати не лише статус органу, а й характер його рішень.
Тепер Харківському окружному адміністративному суду належить вперше розглянути по суті питання, в сторону якого суди попередніх інстанції навіть дивитись боялись: чи мала Рада приватних виконавців України право встановлювати для всіх приватних виконавців нові обов'язки, не передбачені законом.
І якщо Верховний Суд скасував процесуальні бар'єри на шляху до такого розгляду, то це вже позитивне досягнення для спільноти приватних виконавців. Однак головна юридична битва у цій справі лише починається.
Наталія Матвійчук, колишній приватний виконавець
