11 червня 2026 року П’ятий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову у справі №400/4726/26, яка може мати суттєве значення для тисяч стягувачів, які змушені відстоювати свої права вже після отримання судового рішення.
В моїй практиці це вже друга постанова апеляційного суду.
Суд фактично підтвердив: особа, на користь якої вже ухвалено рішення суду, не повинна сплачувати судовий збір за звернення до суду зі скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця під час виконання цього рішення.
Суть спору
Позивач звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність органу державної виконавчої служби під час виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду, ухваленого на його користь. Серед іншого оскаржувалося ненаправлення постанови про відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про зупинення виконавчих дій.
Однак замість розгляду справи по суті суд першої інстанції залишив позов без руху, вимагаючи сплатити судовий збір. Після того як позивач наполіг на відсутності такого обов’язку, позов був повернутий.
Саме це рішення і стало предметом апеляційного перегляду.
Ключовий висновок апеляційного суду
Колегія суддів наголосила на фундаментальному положенні Конституції України: контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Апеляційний суд звернув увагу, що після внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України законодавець прямо визначив у частині другій статті 381-1 КАС України, що судовий контроль за виконанням рішень здійснюється, зокрема, у порядку статті 287 КАС України.
Тобто позов про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця не є звичайним новим адміністративним спором.
Це — одна з процесуальних форм судового контролю за виконанням уже ухваленого рішення.
Саме ця обставина стала визначальною для скасування ухвали суду першої інстанції.
Право на виконання рішення — складова права на судовий захист
Особливого значення у постанові набуло посилання на статтю 129-1 Конституції України, яка гарантує обов’язковість судового рішення та покладає на державу обов’язок забезпечити його виконання.
Апеляційний суд підкреслив очевидну, але часто ігноровану тезу:
Судовий захист не закінчується моментом ухвалення рішення.
Якщо особа отримала позитивне рішення суду, але не може домогтися його виконання, право на судовий захист залишається лише декларацією.
Саме тому механізми контролю за діяльністю виконавців є продовженням судового захисту, а не окремою платною юридичною процедурою.
Апеляційний суд фактично підтримав правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 20 лютого 2025 року у справі №440/8929/24.
У цій позиції Верховний Суд зазначив, що:
- провадження за статтею 287 КАС України є формою судового контролю за виконанням судових рішень;
- покладення на стягувача обов’язку сплачувати судовий збір за звернення до суду щодо забезпечення виконання вже ухваленого рішення створює необґрунтоване втручання у право на доступ до суду;
- право на виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на судовий захист.
Вплив рішення Конституційного Суду
Не менш важливим є посилання апеляційного суду на Рішення Конституційного Суду України №6-р(ІІ)/2024 від 13 травня 2024 року.
Конституційний Суд наголосив, що:
- право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист;
- встановлення непропорційних фінансових бар’єрів для доступу до процедур контролю за виконанням судових рішень суперечить принципу верховенства права.
Практичне значення постанови
Постанова має значення далеко за межами конкретної справи.
На практиці державні/приватні виконавці нерідко допускають порушення під час виконання судових рішень, а стягувачі змушені роками домагатися фактичного виконання вже виграних справ.
Додаткова вимога сплачувати судовий збір за кожне звернення до суду щодо контролю за виконанням рішення фактично створює подвійний фінансовий тягар:
- спочатку особа сплачує збір за основний позов;
- потім змушена платити ще раз за право домагатися виконання вже отриманого рішення.
Позиція П’ятого апеляційного адміністративного суду демонструє інший підхід: контроль за виконанням рішення є продовженням первинного судового захисту, а тому не може перетворюватися на окрему платну процедуру.
Адвокат Наталія Матвійчук
Оскарження дій виконавця без судового збору: новий підхід адміністративних судів
