02 липня 2026 року Верховний Суд ухвалив чергову постанову у справі №200/7238/24, яка має принципове значення для всієї системи самоврядування приватних виконавців.
Суд скасував рішення двох попередніх інстанцій, сформував новий підхід до визначення юрисдикції спорів щодо рішень Ради приватних виконавців України.
Підставою для звернення до суду стало рішення Ради приватних виконавців України про відкриття дисциплінарного провадження відносно приватного виконавця за скаргою Київського районного суду міста Одеси та направлення матеріалів до Комітету з етики Асоціації приватних виконавців України.
Позивачка вказувала, що:
- скарга була подана особою, яка не має такого права відповідно до статті 35 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»;
- рішення Ради порушує встановлену законом процедуру дисциплінарного провадження;
- таке рішення безпосередньо впливає на її професійні права як приватного виконавця.
Донецький окружний адміністративний суд закрив провадження, дійшовши висновку, що:
- Асоціація приватних виконавців України не є суб'єктом владних повноважень;
- спір не належить до адміністративної юрисдикції;
- його слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд зайняв ще більш категоричну позицію.
Він зазначив, що такий спір взагалі не підлягає розгляду жодним судом, незалежно від виду судочинства.
Фактично це означало повне позбавлення особи права на судовий захист.
Верховний Суд: такий підхід суперечить Конституції
Касаційний адміністративний суд не погодився з висновками попередніх інстанцій.
Суд насамперед звернув увагу на статтю 55 Конституції України, яка гарантує кожному право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів, що здійснюють владні функції.
Верховний Суд також навів правову позицію Конституційного Суду України, згідно з якою особа має право на судовий захист у разі, якщо рішення відповідного суб'єкта зачіпає її права чи законні інтереси.
Чому спір є публічно-правовим
Найважливіший висновок постанови полягає у визначенні природи повноважень Ради приватних виконавців України.
Верховний Суд докладно проаналізував Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та встановив, що Рада:
- проводить перевірки діяльності приватних виконавців;
- здійснює дисциплінарне провадження;
- направляє матеріали до Дисциплінарної комісії;
- реалізує делеговані законом владні повноваження.
Саме тому Верховний Суд дійшов висновку: якщо орган самоврядування реалізує делеговані законом дисциплінарні повноваження, він фактично виконує владно-управлінські функції.
Отже, його рішення можуть бути предметом адміністративного судового контролю.
Не кожне рішення органу самоврядування є «внутрішнім»
Суди попередніх інстанцій фактично прирівняли рішення Ради до звичайного внутрішнього рішення громадської організації.
Верховний Суд із цим категорично не погодився.
Він зазначив, що у цій справі оскаржується рішення, яке:
- запускає дисциплінарну процедуру;
- безпосередньо стосується права особи здійснювати професійну діяльність;
- може стати підставою для подальшого дисциплінарного стягнення.
Саме тому таке рішення породжує юридичні наслідки для приватного виконавця та може бути предметом судового контролю.
Суд підтвердив існування права на ефективний судовий захист
Особливо важливим є висновок Верховного Суду про те, що предметом захисту у справі є право особи на здійснення професійної діяльності приватного виконавця.
Суд зазначив, що будь-яке рішення, яке впливає на реалізацію цього права, повинно мати можливість бути перевіреним незалежним судом, інакше буде порушено гарантії статті 55 Конституції України.
Верховний Суд підтвердив власну нову практику
Окремо колегія суддів звернула увагу, що аналогічний правовий висновок вже був зроблений у постанові Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі №200/8285/24.
Колегія прямо зазначила, що не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.
Це свідчить про формування сталої судової практики.
Верховний Суд:
- задовольнив касаційну скаргу;
- скасував рішення обох інстанцій;
- направив справу для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду у зв'язку зі зміною територіальної підсудності.
Практичне значення цього рішення виходить далеко за межі конкретної справи.
Постанова фактично підтвердила декілька фундаментальних правових позицій:
- органи професійного самоврядування можуть бути суб'єктами владних повноважень, якщо реалізують делеговані законом функції;
- рішення Ради приватних виконавців України щодо дисциплінарних процедур підлягають судовому контролю;
- закриття провадження лише з мотивів того, що орган є професійною організацією, є неправильним;
- право приватного виконавця на професійну діяльність охороняється статтею 55 Конституції України;
- ніхто не може бути позбавлений права на судовий захист лише тому, що рішення прийняте органом професійного самоврядування.
Суд чітко розмежував внутрішньоорганізаційні рішення та рішення, ухвалені під час реалізації делегованих законом дисциплінарних повноважень. Якщо таке рішення безпосередньо впливає на професійні права приватного виконавця, воно має публічно-правовий характер і підлягає перевірці адміністративним судом.
Фактично Верховний Суд підтвердив фундаментальний принцип верховенства права: жодне рішення, яке може вплинути на реалізацію професійних прав особи, не може бути виведене з-під ефективного судового контролю лише через статус органу, який його ухвалив. Це рішення зміцнює гарантії доступу до правосуддя та встановлює важливий прецедент для захисту прав приватних виконавців у дисциплінарних провадженнях.
Наталія Матвійчук
