Іноді українське правосуддя створює такі процесуальні конструкції, які навіть важко вигадати.

Я як адвокат регулярно читаю судові рішення у справах колег, якими вони діляться у соціальних мережах. Це своєрідний професійний моніторинг: іноді серед звичайної судової практики трапляються рішення, повз які пройти просто неможливо.

Саме так я натрапила на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року у справі №520/11934/26. Воно привернуло увагу вже самим складом сторін: позивач — фізична особа, а відповідач — Харківський окружний адміністративний суд.

Зазвичай громадянин приходить до суду, щоб суд захистив його від органу влади. Але справа № 520/11934/26 виявилася значно цікавішою: тут громадянину довелося звернутися до одного адміністративного суду, щоб захиститися від іншого адміністративного суду.

І це важливий нюанс. Мова йде не про оскарження судового рішення в апеляції чи касації. Не про незгоду із правовою позицією судді. І навіть не про дисциплінарну скаргу.

Відповідачем у звичайній адміністративній справі став сам Харківський окружний адміністративний суд.

Інтереси позивача представляла інша адвокатка — Тарасенко Дар'я Юріївна.

Але рішення заслуговує на увагу всіх адвокатів, які останнім часом намагаються отримати у Харківському окружному адміністративному суді виконавчі документи.

Історія почалася цілком буденно.

19 грудня 2025 року Харківський окружний адміністративний суд у справі №520/22634/25 задовольнив позов. 28 січня 2026 року рішення набрало законної сили. Наступного дня представник позивача звернулася із заявою про направлення їй копії рішення та виконавчих листів. 20 лютого суд навіть виготовив виконавчі листи.

Здавалося б, на цьому історія повинна була закінчитися.

Рішення є.

Виконавчі листи є.

Адреса представника є.

Пошта в Україні теж, на щастя, ще існує.

Залишилося зробити найскладніше — покласти документи в конверт і відправити.

Але саме на цьому етапі механізм правосуддя раптом зупинився.

За викладеними в рішенні обставинами, працівники канцелярії повідомили адвокату, що виконавчі листи поштою не направляються і забрати їх можна виключно особисто у приміщенні суду. Після цього адвокат зверталася зі скаргами до голови суду, але позиція установи не змінилася.

12 березня 2026 року суд офіційно повідомив представника, що документи можна отримати особисто або через представника за адресою: Харків, майдан Свободи, 6. При цьому суд послався на те, що законодавством та Інструкцією з діловодства нібито не передбачено направлення таких документів поштою.

Не допомогли й повторні скарги. У листах від 27 березня та 16 квітня 2026 року Харківський окружний адміністративний суд продовжував наполягати: документи видаються виключно у приміщенні суду, а надсилання їх рекомендованою кореспонденцією нібито законодавством не передбачене.

Отже, щоб виконати вже вигране судове рішення, довелося подавати ще один позов.

Цього разу — до самого суду.

Суд — це насамперед орган здійснення правосуддя. Тому ситуація, коли один адміністративний суд розглядає адміністративний позов до іншого адміністративного суду як до суб'єкта владних повноважень, є радше винятком із повсякденної судової практики.

І процесуальний закон передбачає механізм саме для таких незвичних випадків.

Харківський окружний адміністративний суд 14 травня 2026 року направив матеріали справи до Другого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності. 25 травня апеляційний суд передав справу до Полтавського окружного адміністративного суду. 19 червня вона надійшла до Полтави, а 25 червня було відкрито провадження.

«Поштою не можна». Полтавський суд відкрив Інструкцію

Найцікавіше почалося при дослідженні нормативних актів.

Харківський суд фактично виходив із логіки: якщо закон прямо не написав «відправити виконавчий лист поштою», значить забирайте його особисто.

Полтавський суд прочитав ті самі норми дещо уважніше. І встановив прямо протилежне.

У рішенні зазначено:

КАС України та Інструкція №814 не встановлюють ані обов'язку видавати виконавчий лист виключно у приміщенні суду, ані заборони направляти його поштою за заявою стягувача.

Більше того, Інструкція з діловодства, на яку посилався сам Харківський окружний адміністративний суд, містить цілком прозаїчний розділ про вихідну кореспонденцію.

І там з'ясувалася майже сенсаційна для цієї справи обставина: суди все-таки вміють відправляти пошту.

Вихідні документи мають оброблятися канцелярією та надсилатися адресатам централізовано в день їх отримання або не пізніше наступного робочого дня. Інструкція прямо передбачає використання поштового та електронного зв'язку, а також кур'єрської і фельд'єгерської доставки.

Полтавський суд сформулював ще чіткіше: КАС України та Інструкція №814 допускають не лише видачу документів безпосередньо в суді, а й їх надсилання адресатам поштою, зокрема рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Причому повідомлення про вручення дозволяє підтвердити і дату, і особу одержувача.

Виявляється, технологічне рішення проблеми існувало весь цей час.

Називається воно — рекомендований лист.

Суд пояснив суду, як працює пошта

Результат виявився доволі красномовним.

Полтавський окружний адміністративний суд встановив, що відмова Харківського окружного адміністративного суду відправити рішення та виконавчі листи не ґрунтувалася на вимогах законодавства та була протиправною.

Позов задоволено повністю.

Суд:

• визнав протиправними дії Харківського окружного адміністративного суду щодо відмови у поштовому відправленні документів;
• зобов'язав Харківський окружний адміністративний суд направити рекомендованим відправленням копію рішення з відміткою про набрання законної сили та виконавчі листи;
• стягнув із бюджетних асигнувань Харківського окружного адміністративного суду 1064 грн судового збору.

Ця справа добре демонструє одну з найбільш дивних проблем українського судочинства.

Людина може виграти справу, дочекатися набрання рішенням законної сили, подати заяву про видачу виконавчого документа, дочекатися виготовлення виконавчого листа —

і все одно залишитися без можливості нормально розпочати виконання рішення.

Особливо іронічно виглядає те, що держава через один суд спочатку створює громадянину перешкоду в отриманні виконавчого документа, а потім через інший суд витрачає процесуальний час і бюджетні ресурси на встановлення того, що такої перешкоди взагалі не мало бути.

І це вже не лише чужа історія

Ще раз наголошу: справа №520/11934/26 не моя. Я не представляла в ній позивача. Це справа іншого адвоката, і саме тому вона особливо цікава для мене як незалежне підтвердження того, що проблема не є чиїмось суб'єктивним враженням.

Бо з Харківським окружним адміністративним судом у мене сьогодні є своя, значно масштабніша історія.

Після зміни територіальної підсудності справ Донецького окружного адміністративного суду та їх передачі до Харківського окружного адміністративного суду у мене як адвоката фактично застрягли десятки виконавчих листів.

Йдеться про вже розглянуті справи, про рішення, які потрібно виконувати, та про виконавчі документи, без яких клієнти не можуть перейти від написаного в судовому рішенні «зобов'язати» чи «стягнути» до реального виконання.

Заяви подаються. Час минає. Рішення залишаються невиконаними. А виконавчих листів немає.

Тому рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року цікаве далеко не тільки позивачу у справі №520/11934/26.

І якщо для того, щоб отримати виконавчий лист після виграної справи, громадянину доводиться вигравати ще одну справу — тепер уже проти самого суду, то проблема давно вийшла за межі звичайного діловодства.

                                                                                                                                     Наталія Матвійчук, адвокат