Другий апеляційний адміністративний суд скасував ухвалу судді Харківського окружного адміністративного суду Панова М.М. у справі № 520/14988/26, якою було повернуто позов військовослужбовця через несплату судового збору.
Апеляційний суд визнав такий підхід формальним і сумнівним з погляду дотримання права людини на доступ до правосуддя.
Про що виник спір
Представник позивача звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини. Просив:
- зобов’язати військову частину нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів через порушення строків виплати грошового забезпечення;
- зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за затримку остаточного розрахунку за період із 24 червня 2017 року до 19 січня 2023 року.
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Панов М.М. залишив позов без руху та запропонував сплатити 1 064,96 грн судового збору.
Позивач повідомив, що не має доходів, і попросив звільнити його від сплати збору. На підтвердження цього до суду було подано довідки податкового органу, Пенсійного фонду та Державного центру зайнятості.
Проте суд першої інстанції визнав надані документи недостатніми. Однією з причин стало те, що представник позивача не отримав відповіді від Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради.
Ухвалою від 1 липня 2026 року суддя Панов М.М. повернув позовну заяву.
Доступ до суду поставили в залежність від відповіді органу влади
Представник позивача пояснив суду, що направив відповідні адвокатські запити, однак частина адресатів не надала відповіді у встановлений судом строк.
Було також подано клопотання:
- про продовження строку для усунення недоліків;
- про повторний розгляд питання щодо звільнення від судового збору;
- про витребування необхідних доказів безпосередньо судом.
Однак суддя першої інстанції ці клопотання фактично не розглянув.
У результаті право особи на судовий захист було поставлене в залежність від того, чи встигне орган місцевого самоврядування відповісти на адвокатський запит. При цьому ані позивач, ані його представник не мали реальної можливості примусити відповідний орган надати довідку протягом п’ятиденного строку, визначеного судом.
Фактично наслідки бездіяльності державного або муніципального органу були покладені не на цей орган, а на особу, яка намагалася звернутися до суду.
Другий апеляційний адміністративний суд встановив, що позивач подав:
- довідку Головного управління ДПС у Донецькій області;
- довідку Пенсійного фонду України;
- інформацію з Єдиної інформаційно-аналітичної системи Державної служби зайнятості.
Ці документи підтверджували, що протягом 2025 року позивач не отримував доходів.
За таких обставин судовий збір у розмірі 1 064,96 грн очевидно перевищував 5 відсотків річного доходу позивача за попередній календарний рік. Це є підставою для застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Апеляційний суд окремо наголосив: ненадання довідки Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради не спростовувало зміст інших поданих документів.
Суддя Панов М.М. не пояснив, чому саме відсутність цієї довідки унеможливлювала встановлення майнового стану позивача. Не було зазначено і того, які конкретно обставини залишалися непідтвердженими за наявності довідок ДПС, Пенсійного фонду та служби зайнятості.
Суд першої інстанції самоусунувся від оцінки доказів
Особливо показовим є формулювання, використане апеляційним судом. Колегія суддів констатувала, що суд першої інстанції:
«самоусунувся від надання оцінки документам, наданим позивачем на підтвердження незадовільного майнового стану».
Крім того, суд першої інстанції не вирішив подані позивачем клопотання про витребування доказів і продовження процесуального строку.
Саме це, на думку апеляційної інстанції, призвело до передчасного повернення позову.
Наталія Матвійчук, адвокат
