Приморський районний суд міста Одеси відмовив Державному підприємству «Національні інформаційні системи» у стягненні з колишнього приватного виконавця Наталії Матвійчук 6 054,94 грн.

Рішення ухвалив 3 вересня 2026 року суддя Донцов Д.Ю. у справі № 522/24175/25-Е.

Передісторія спору

Спір виник уже після припинення моєї діяльності як приватного виконавця. ДП «Національні інформаційні системи» виставило мені рахунки за користування Автоматизованою системою виконавчого провадження у квітні–травні 2025 року. За твердженням підприємства, оплаті підлягали послуги, пов’язані з відкриттям 86 виконавчих проваджень.

Ці рахунки я не сплатила, оскільки стягувачі у відповідних виконавчих провадженнях не авансували витрати виконавчого провадження. Отже, ДП «НАІС» фактично вимагало, щоб після припинення діяльності я сплатила вартість користування АСВП власними коштами — за провадженнями, які вже не перебували на моєму виконанні.

Після припинення моєї діяльності матеріали незавершених виконавчих проваджень були передані іншому приватному виконавцю. Саме цей виконавець надалі здійснює примусове виконання рішень, має можливість стягувати з боржників витрати виконавчого провадження та, у разі фактичного виконання рішень, отримувати основну винагороду приватного виконавця.

Таким чином, склалася очевидно несправедлива ситуація: інший приватний виконавець приймає передані мною виконавчі провадження, продовжує їх виконання, стягує з боржників витрати та отримує винагороду, тоді як обов’язок оплатити послуги ДП «НАІС» за відкриття цих проваджень підприємство намагалося покласти особисто на мене.

При цьому після припинення діяльності я вже не мала правових та фактичних механізмів стягнути понесені витрати зі сторін виконавчих проваджень. Сплата рахунків ДП «НАІС» означала б, що витрати, безпосередньо пов’язані з виконанням рішень, я повинна профінансувати власними коштами, хоча відповідні провадження передані іншому виконавцю, а всі подальші майнові результати їх виконання отримуватиме саме він.

Саме тому під час розгляду справи я просила суд встановити, які конкретно виконавчі провадження включено до рахунків, кому їх передано після припинення моєї діяльності, у якому стані вони перебувають та хто фактично має можливість стягнути витрати з боржників. Також ставилося питання про залучення до справи сторін відповідних виконавчих проваджень і роз’єднання вимог, адже кожне з них має окремих стягувача, боржника, суму стягнення та стан виконання.

Крім того, у більшості зазначених виконавчих проваджень стягувачі не здійснювали авансування витрат виконавчого провадження. Закон дозволяє приватному виконавцю за необхідності нести такі витрати власним коштом, що мною і було зроблено. Розмір понесених витрат був визначений відповідними постановами про стягнення витрат виконавчого провадження на мою користь. Після передачі проваджень інший приватний виконавець стягнув ці суми з боржників, однак мені їх не перерахував. Це суперечить установленій законом черговості розподілу стягнутих коштів, за якою насамперед повертаються авансовий внесок стягувача та компенсуються витрати виконавчого провадження. У результаті витрати фактично були понесені мною з власних коштів, але стягнуті на їх відшкодування суми залишилися у розпорядженні іншого виконавця, який одночасно продовжив виконання проваджень і набув право на отримання власної винагороди. ДП «НАІС» при цьому намагалося додатково стягнути з мене плату за АСВП, тобто фактично вдруге покласти на мене фінансовий тягар за провадженнями, які вже були передані іншому виконавцю.

У чому полягали вимоги ДП «НАІС»

ДП «НАІС» просило стягнути з Наталії Матвійчук:

• 5 934 грн основного боргу за користування Автоматизованою системою виконавчого провадження у квітні–травні 2025 року;
• 41,44 грн інфляційних втрат;
• 79,50 грн трьох процентів річних;
• судовий збір.

На підтвердження вимог підприємство посилалося на заяву про приєднання до договору, рахунки за квітень і травень 2025 року, акти надання послуг та так звані повні відомості дій користувача в системі.

У рахунках було зазначено 75 послуг за квітень та 11 послуг за травень — загалом 86. Водночас до позову додали понад 300 аркушів технічних відомостей, які містили 11 715 дій у системі та стосувалися приблизно 800 виконавчих проваджень.

Одразу після відкриття провадження я подала низку клопотань, спрямованих на перевірку реальності, змісту та вартості послуг, за які ДП «НАІС» вимагало оплату.

Витребування доказів надання 86 послуг

26–27 березня 2026 року я просила витребувати:

• номери та дати відкриття 86 виконавчих проваджень;
• відомості про стягувачів і боржників;
• суми стягнення та стан виконання кожного провадження;
• матеріали відповідних виконавчих проваджень;
• документи, які підтверджують кожну дію, зазначену у технічних відомостях ДП «НАІС».

Зміст клопотань був логічним: якщо підприємство стверджує, що надало 86 платних послуг, воно повинно показати, у чому конкретно полягала кожна послуга та до якого виконавчого провадження вона належала.

Крім того, просила витребувати документи, які підтверджують:

• право ДП «НАІС» надавати заявлені послуги;
• порядок формування їхньої вартості;
• калькуляцію ціни;
• загальну суму надходжень підприємства від таких послуг у 2025 році та напрями використання коштів.

24 квітня 2026 року було подано ще одне клопотання — про витребування довідки щодо подальшої долі 86 виконавчих проваджень: кому їх передали після припинення діяльності приватного виконавця, коли саме та в якому стані вони перебувають.

Роз’єднання вимог і залучення сторін виконавчих проваджень

Крім того, я звертала увагу суду, що заявлені 86 послуг фактично пов’язані з окремими виконавчими провадженнями, у кожному з яких є власні стягувачі, боржники, суми стягнення та витрати.

Тому спочатку просила роз’єднати вимоги на 86 справ, а після уточнення відомостей — на 39 справ відповідно до кількості встановлених боржників.

Також ставилося питання про залучення стягувачів та боржників співвідповідачами. Адже плата за користування автоматизованою системою належить до витрат виконавчого провадження, а отже питання про остаточного платника цих витрат може безпосередньо стосуватися сторін відповідних проваджень.

Перехід до загального позовного провадження

27 березня 2026 року було подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідачка наголошувала, що невелика ціна позову не означає простоти спору. Для його вирішення необхідно було дослідити:

• правові підстави надання послуг;
• редакцію договору, чинну на момент приєднання;
• механізм ціноутворення;
• зміст 86 заявлених послуг;
• понад 11 тисяч технічних операцій;
• обставини, пов’язані із сотнями виконавчих проваджень.

Однак суд залишив справу у спрощеному провадженні, пославшись переважно на невелику ціну позову.

Зустрічний позов і питання відповідальності страхової компанії

7 квітня 2026 року подано зустрічний позов про стягнення з ДП «НАІС» 60 540 грн моральної шкоди.

Окремо просила залучити співвідповідачем ТДВ «Страхова компанія “Експо страхування”», з яким був укладений договір страхування професійної відповідальності приватного виконавця.

Суд відмовив у прийнятті зустрічного позову, вважаючи, що первісні та зустрічні вимоги не є однорідними і мають різні предмети доказування. При цьому суд зазначив, що така відмова не позбавляє відповідачку права подати самостійний позов.

Клопотання про закриття провадження

Відповідачка просила закрити провадження у зв’язку з тим, що спір пов’язаний із виконанням рішень та витратами виконавчого провадження і тому має вирішуватися не у звичайному позовному порядку.

Суд ці доводи відхилив. Він зазначив, що вимога про стягнення заборгованості за договором належить до цивільної юрисдикції.

Щодо доказів суд обмежився висновком, що запитувана інформація нібито не стосується предмета доказування. Клопотання про роз’єднання вимог було відхилене через те, що всі вимоги пов’язані з одним предметом, а їх роз’єднання, на думку суду, затягнуло б розгляд.

У залученні співвідповідачів суд відмовив, пославшись на те, що за статтею 51 ЦПК України таке клопотання має подавати позивач, тоді як ДП «НАІС» не просило залучати інших осіб і заперечувало проти відповідних заяв відповідачки.

Таким чином, суд не підтримав жодного процесуального клопотання відповідачки. Але врешті-решт дійшов до головного питання, на якому фактично будувалася її позиція: чи надав позивач достатні докази існування та змісту спірного зобов’язання?

Ключова помилка ДП «НАІС»: відсутність належної редакції договору

До матеріалів справи ДП «НАІС» надало заяву Наталії Матвійчук від 19 травня 2023 року про приєднання до договору про надання послуг приватним виконавцям.

Однак самого договору в редакції, яка діяла на момент приєднання, підприємство не надало.

Замість нього в матеріалах справи містився договір у редакції від 4 березня 2024 року — тобто редакції, яка з’явилася майже через рік після подання заяви про приєднання.

Суд прямо зазначив, що не може встановити, які саме умови договору були опубліковані на вебсайті ДП «НАІС» на момент подання заяви про приєднання.

Сам факт існування рахунків, актів і технічних записів у системі не замінює доказів змісту договору. Спочатку позивач має довести правову підставу виникнення обов’язку сплатити кошти, а вже потім — факт та розмір заборгованості.

У результаті Приморський районний суд міста Одеси повністю відмовив ДП «НАІС» у позові до Наталії Матвійчук про стягнення 6 054,94 грн.

Наталія Матвійчук, колишній приватний виконавець