Окрема думка судді сформована у справі №200/7469/25 в межах спору щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення адміністративного суду, що стосується виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцю.
Суддя не заперечує:
- законність встановлення судового контролю;
- дискреційні повноваження суду щодо визначення строку подання звіту.
Однак ключовий акцент зроблено на порушенні принципу належної мотивації судового рішення.
Центральне питання, підняте в окремій думці:
Чи може суд, реалізуючи дискреційні повноваження, визначати строк без належного мотивування такого рішення?
Суд першої інстанції, а також апеляційний суд, виходили з того, що відповідно до:
- ч. 3 ст. 382-1 КАС України
визначення строку подання звіту є дискреційним правом суду.
Проте суддя Блохін справедливо підкреслює:
дискреція суду обмежена обов’язком належного обґрунтування прийнятого рішення.
Це відповідає усталеному принципу:
- верховенства права;
- заборони свавільних рішень;
- обов’язковості мотивування судових актів.
Суддя посилається на правову позицію Верховного Суду (справа № 815/39/17), згідно з якою:
- судове рішення повинно містити:
- мотиви застосування норм права;
- аналіз аргументів сторін;
- причини відхилення доводів.
У даному випадку встановлено, що:
- суд:
- не обґрунтував, чому обрано строк 30 днів;
- не пояснив, чому відхилено пропозицію про 10 днів;
- формально задовольнив заяву повністю, хоча фактично зробив це частково.
Це є процесуальним дефектом.
Суддя також звертає увагу на важливу обставину:
- спір стосується грошового забезпечення у публічній службі;
- відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України:
- такі рішення підлягають негайному виконанню.
Отже:
➡️ встановлення тривалого (30-денного) строку без мотивації
➡️ суперечить природі негайного виконання
Це підсилює аргумент про необґрунтованість рішення.
Суддя вказує на внутрішню неузгодженість ухвали:
- у резолютивній частині:
- зазначено про повне задоволення заяви;
- фактично:
- строк змінено (з 10 до 30 днів).
Це створює:
- юридичну невизначеність;
- ризик неправильного виконання рішення;
- порушення принципу правової визначеності.
Судовий контроль:
- не може бути формальним;
- має забезпечувати реальне та оперативне виконання рішення.
Фактично мова йде про:
- реалізацію права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції);
- право на виконання рішення як складову цього права.
Якщо ця правова позиція буде підтримана в подальшій практиці, це може призвести до:
- більш жорстких стандартів мотивування ухвал;
- скорочення формального підходу до судового контролю;
- посилення захисту прав військовослужбовців у спорах щодо грошового забезпечення;
- формування сталої практики щодо строків виконання рішень.
Адвокат Наталія Матвійчук
