Продовжую аналізувати, як судді Миколаївського окружного адміністративного суду застосовують механізм судового контролю за виконанням судових рішень.
Цього разу — статистика судді Бульби Надії Олександрівни
І цифри тут доволі промовисті.
На мій інформаційний запит Миколаївський окружний адміністративний суд повідомив, що за період з 19 грудня 2024 року по 20 серпня 2026 року на розгляді судді Бульби Н.О. перебувало 69 заяв (клопотань) про встановлення судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого статтями 382–382-3 КАС України.
Результат їх розгляду такий:
- 54 заяви задоволено повністю або частково;
- у 9 випадках у встановленні судового контролю відмовлено;
- 0 випадків накладення штрафу на керівника суб'єкта владних повноважень;
- відповідно, 0 фактично виконаних ухвал про накладення штрафу.
Статистика судді Бульби цікава тим, що тут не можна сказати, ніби суддя взагалі не використовує інститут судового контролю.
Навпаки.
Із 69 заяв щонайменше 54 були задоволені повністю або частково. Це доволі високий показник.
Але поряд із ним стоїть інший: штрафів — нуль.
Саме тут виникає питання про практичну ефективність такого контролю.
Для чого законодавець взагалі передбачив штраф?
Судове рішення в адміністративній справі ухвалюється не для того, щоб державний орган отримав його, поклав у папку і через декілька місяців пояснив суду, чому воно досі не виконане.
Конституційний принцип обов'язковості судового рішення передбачає його реальне виконання.
Саме тому КАС України передбачає не лише можливість вимагати від суб'єкта владних повноважень звіт.
Законодавець пішов далі — створив механізм персонального впливу на посадову особу, від якої залежить виконання рішення.
Стаття 382-3 КАС України передбачає можливість накладення штрафу саме на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення.
Якщо за майже два роки через одного суддю пройшло 69 заяв про проблеми з виконанням судових рішень, у 54 випадках суд визнав підстави для повного або часткового задоволення звернень, то невже у жодній із цих справ поведінка керівника відповідного органу не досягла тієї межі, коли необхідний передбачений законом персональний захід впливу?
Проблема нескінченного встановлення строків для подання звітів полягає в тому, що за відсутності реального процесуального наслідку судовий контроль ризикує перетворитися на своєрідне офіційне листування між судом та боржником.
І так може тривати доти, доки виконання судового рішення фактично залежить не від його обов'язковості, а від доброї волі державного органу.
Але саме для припинення такої практики закон і передбачає можливість переходу від контролю за установою до персональної відповідальності її керівника.
І тут статистика судді Бульби Н.О. стає особливо цікавою не сама по собі, а в контексті попередніх публікацій про практику інших суддів Миколаївського окружного адміністративного суду.
Поступово вимальовується питання вже не до однієї конкретної справи і навіть не до одного судді.
Наскільки реально у цьому суді працює ст. 382-3 КАС України саме як механізм примусу, а не лише як норма, що формально присутня у Кодексі?
адвокат Наталія Матвійчук
