Ефективність правосуддя вимірюється не лише ухваленням судових рішень, а насамперед їх реальним виконанням. Конституція України прямо гарантує обов’язковість судових рішень та покладає на державу обов’язок забезпечити їх виконання. Втручання суду у стадію виконання рішення поза межами наданих законом повноважень ставить під сумнів саму ідею права на справедливий суд.

Приватним виконавцем Наталією Матвійчук подано скаргу до Вищої ради правосуддя щодо дій судді Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Тетяни Вікторівни у справі №200/14614/21.

У жовтні 2021 року приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження №67152438 на підставі виконавчого листа, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області у цивільній справі про стягнення кредитної заборгованості.

Боржник, не погоджуючись із вчиненням виконавчих дій, звернувся не до суду, який видав виконавчий документ, а до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного виконавця.

Суддя:

  • ухвалою від 06.12.2021 зупинила стягнення у порядку забезпечення позову;
  • рішенням від 29.12.2021 задовольнила адміністративний позов, скасувала постанову про арешт коштів боржника та стягнула судові витрати з приватного виконавця.

Перший апеляційний адміністративний суд 09.03.2023 року повністю скасував як ухвалу про забезпечення позову, так і рішення суду першої інстанції, закривши провадження у справі.

Апеляційний суд дійшов висновку, що:

  • спір не підлягав розгляду за правилами адміністративного судочинства;
  • суд першої інстанції вийшов за межі своєї юрисдикції;
  • застосовані заходи забезпечення фактично зупинили виконання судового рішення, що набрало законної сили.

Юрисдикція спорів щодо дій приватного виконавця

Відповідно до статей 447–448 ЦПК України, скарги на дії або бездіяльність приватного виконавця подаються до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Цю правову позицію неодноразово підтверджував Верховний Суд, зокрема у постановах:

  • від 31.01.2018 (№ К/9901/1189/18),
  • від 19.02.2018 (№ К/9901/6550/18).

Таким чином, розгляд такого спору адміністративним судом є очевидним порушенням правил юрисдикції, що саме по собі може утворювати підставу дисциплінарної відповідальності судді.

 

Забезпечення позову шляхом зупинення виконання рішення

Особливої уваги заслуговує застосування суддею заходу забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення.

Верховний Суд послідовно наголошує, що:

  • зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, є недопустимим;
  • при вирішенні питання про забезпечення позову суд зобов’язаний враховувати інтереси стягувача.

Такі правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №908/309/21 та від 24.06.2021 у справі №310/9167/20.

Аналогічна заборона міститься і в актах вищих судових інстанцій, зокрема у постанові Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006.

 

Вихід суду за межі повноважень

Окремою проблемою є скасування судом постанови приватного виконавця.

Верховний Суд у низці рішень (справи №905/64/15, №905/2214/14, №924/408/19, №908/3994/14) чітко вказав, що суд не наділений повноваженнями скасовувати рішення органів примусового виконання, а може лише:

  • визнати їх незаконними;
  • зобов’язати усунути порушення.

Отже, ухвалене суддею рішення не лише порушило правила підсудності, а й вийшло за межі судових повноважень.

У скарзі до Вищої ради правосуддя зазначалось про наявність ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме:

  • істотне порушення норм процесуального права та правил юрисдикції;
  • грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків — фактичного блокування виконання судового рішення;
  • підрив довіри до правосуддя в частині забезпечення принципу обов’язковості судових рішень.

 

Засідання третьої дисциплінарної палати ВРП щодо судді Донецького окружного адміністративного суду Тетяни Давиденко відбулось 4 лютого.

За результатами розгляду скарги Третя Дисциплінарна палата ВРП вирішила притягнути суддю Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Тетяну Вікторівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Про те, що криється за лаштунками дисциплінарних скарг, як правило не говорять. Але для розуміння поведінки судді в даному конкретному випадку (хоча це й не впливає на результат розгляду скарги) слід зазначити, що боржником у виконавчому провадженні № 67152438 був мій колега - начальник відділу державної виконавчої служби Ізюмського відділу ДВС в Ізюмському районі Харківської області Східного Міжрегіонального Управління юстиції (м. Харків).

Був би на моєму місці інший приватний виконавець – порішали б все як треба. Не знаю, чи потрібно було взагалі з моїми принципами йти в цю професію. Але це вже в минулому – професії позбавили саме за принциповість.

Боржником вчинено декілька спроб за допомогою телефонних дзвінків впливу  з метою зняття арешту з коштів на його банківському рахунку. Після того, як він отримав відмову, включилась важка артилерія – підключився керівник вищої ланки - начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Могильний Юрій Володимирович.

Після невдалих спроб прямого тиску на мене, Могильний Ю. В. здійснив спробу тиску через начальника Лівобережного відділу ДВС у м. Маріуполі Донецької області Хаваліц Івана Івановича, у якого я проходила стажування на приватного виконавця.

Коли й це не вдалось, Могильний Ю. В. використав свій вплив в Донецькому окружному адміністративному суді, можливо за допомогою голови суду, з метою винесення суддею Давиденко Т.В. потрібного його підлеглому рішення.

Тому стає зрозумілим, чому суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В., не маючи жодних юридичних підстав ані приймати даний позов до свого провадження, ані забезпечувати його шляхом зупинення виконавчих дій, умисно вчинила такі дії. Прямий умисел на вчинення таких дій доведений дисциплінарним інспектором з огляду на протилежні рішення судді в аналогічних справах.

Розглянута скарга виходить за межі індивідуального конфлікту між суддею та приватним виконавцем. Вона порушує системну проблему судового втручання у стадію виконання рішень без належних правових підстав.

Практика, за якої суд фактично зупиняє виконання рішення, що набрало законної сили, є несумісною з принципом верховенства права та стандартами справедливого суду.

Згідно з пояснювальною запискою до проєкту Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» він розроблений з метою запровадження в Україні змішаної системи виконання рішень, зокрема, шляхом модернізації органів державної виконавчої служби, а також уведення інституту приватних виконавців.

Реорганізація системи виконання судових рішень повинна бути спрямована на забезпечення рівноцінної  конкуренції між державними та приватними виконавцями, звільнення від будь-якого політичного впливу, що сприятиме підвищенню ефективності виконавчого провадження та євроінтеграційним прагненням України.

Приватний виконавець зобов’язаний реагувати на випадки перешкоджання виконанню судового рішення, навіть якщо таке перешкоджання відбувається з боку судді.

Інша справа – мати мужність брати на себе відповідальність за оскарження дій судді, знаходячись фактично в залежному стані від того ж судді, який має зв’язки, скажімо в Міністерстві юстиції України. Або інша справа, коли суддя виконує неправомірні накази з Міністерства юстиції України.

Наприклад, інша суддя Донецького окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., ігноруючи численні постанови Верховного Суду в аналогічних справах, ухвалює неправомірне рішення у справі №200/7873/24 про залишення в силі наказу Міністерства юстиції України № 2767/7 від 08.11.2024 про зупинення діяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Наталії Матвійчук.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 рішення судді Донецького окружного адміністративного суду Голубової Л. Б. від 13 січня 2025 року скасоване, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №2767/7 від 08.11.2024 про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Наталії Матвійчук.

Тобто суддею Голубовою Л. Б. вчинено дії, направлені на перешкоджання діяльності приватного виконавця, а саме на примусове виконання судових рішень.

Звісно виникає питання, а чи зацікавлені судді у виконанні їх рішень? І чому досі судова система не працює з системою примусово виконання рішень як єдиний механізм? Чому чесних, непідкупних, принципових виконавців, які не йдуть на компроміси навіть заради корпоративної етики, система не сприймає та виштовхує як чужорідне тіло?

Оскарження до Вищої Ради Правосуддя дій суддів Київського районного суду м. Одеси мною як приватним виконавцем щодо перешкоджання примусовому виконанню їх рішень закінчилось позбавленням мене права на здійснення діяльності приватного виконавця.

Рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 №90, мене звинувачено у зловживанні процесуальними правами, поза процесуальні звернення до суду з метою вчинення тиску на суд та з наміром ухвалення потрібних приватному виконавцю рішень, а також поширення публікацій з порушенням принципів професійної етики, що може підривати незалежність судової влади та авторитет правосуддя в цілому.

Перебираючи на себе повноваження Вищої Ради Правосуддя, яка є єдиним органом, який здійснює розгляд повідомлень суддів про втручання в їх діяльність, Дисциплінарна комісія приватних виконавців визнає факти втручання та тиску на суд з метою винесення неправосудних рішень.

Крім того Дисциплінарною комісією встановлено умисел приватного виконавця, направлений на підрив незалежності судової влади та авторитету правосуддя в цілому шляхом поширення приватним виконавцем на своїй сторінці у Facebook наступних публікацій: «Від водія до голови суду: як Ківалов і дружба з органами правопорядку допомогли Сергію Чванкіну в кар’єрі?», «Компанія дружини голови суду в Одесі купила квартиру в Маямі за 12 млн грн, грошей на це в деклараціях не вистачає» чи «Ідеальний зять: як Одеський суддя Володимир Петренко оформив усе своє майно на дружину і тещу».

Фактично це були репости журналістських розслідувань відносно голови Київського районного суду м. Одеси Сергія Чванкіна та його заступника Володимира Петренка.

Зазначені публікації є вільному доступі в мережі Інтернет:

Дана публікація розміщена на сайті Фундація DEJURE — це аналітичний центр прямої дії, створений у 2016 році для сприяння розвитку правовладдя (верховенства права) та реформ у сфері правосуддя в Україні. В даній статті йшлось про те, що у понеділок,13 травня 2024 року, суддя Київського районного суду м. Одеси Сергій Чванкін матиме співбесіду з ВККС. До того, як Сергій Чванкін став суддею, він, імовірно, був водієм в родині теперішнього власника Kadorr Group Аднана Ківана. Попри недостачу офіційних доходів, суддя та його дружина купували квартири у м.Одеса ще з 2000-х років. Сергій Чванкін, імовірно, мав позаробочі стосунки з Одеською поліцією та прокуратурою області. Більше про суддю Чванкіна у висновку ГРД.

Про це повідомляє "Слідство.Інфо". в даній публікації мова йшла про те, що Голова Київського районного суду Одеси Сергій Чванкін задекларував компанію дружини в США, яка володіє апартаментами в Маямі вартістю $310 тис. або близько 12 млн грн. Заробітки самого судді та його дружини, викладачки Одеської юридичної академії та адвокатки Неллі Голубєвої, не дозволяють таких видатків. У декларації не вказано ані витрат на купівлю цієї нерухомості, ані факту появи кредитних зобовʼязань, якщо Голубєва придбала її в іпотеку. Відповідно до реєстру компаній Флориди, 13 лютого 2023 року дружина судді Голови Київського районного суду Одеси Сергія Чванкіна відкрила в США фірму OCEAN PROJECT 828 LLC. Згідно з офіційними записами округу Бровард штату Флорида квартиру площею 105 кв. м  компанія Голубєвої придбала 10 березня 2023 року. У цілому, статки Чваркіна та Голубєвої не дозволяють придбання такої нерухомості. 

Раніше Громадська рада доброчесності у своїх висновках від 30.05.2019, від 05.05.2024 про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики відзначала, що статки Сергій Чванкіна і його родини мають сумнівне походження. Зокрема, йшлось про недостатню кількість коштів для придбання нерухомості батьками дружини та іншими родичами, які потім передавали майно в користування сімʼї Чванкіна-Голубєвої, купівлю такої нерухомості в елітних житлових комплексах та котеджному містечку за явно заниженими цінами тощо.

Про це писало інтернет видання Парламент UA про те, що родина судді під час війни набула значний перелік майна.

Отже всі ці публікаціє є у вільному доступі. Про невідповідність задекларованих доходів способу життя голови Київського районного суду м. Одеси встановлено декількома висновками Громадської Ради доброчесності.

В цих публікаціях не було навіть натяку на посягання на гідність і честь професії судді.

У цих публікаціях всі висловлювання відповідають свободі вираження поглядів, інакше б вони були визнані в судовому порядку недостовірними і такими, що посягають на гідність і честь судді. Ці публікації стосувалися питань, що становлять суспільний інтерес, пов’язаних з невідповідністю судді критеріям доброчесності та професійної етики.

Репост даних публікацій на сторінці в мережі Facebook є способом вираження власних поглядів як громадянина, виражаючи таким чином позицію з питань, що становлять суспільний інтерес, оскільки вони стосувались питань, які впливали на судову систему.

Крадуть судді, а відповідальність несе приватний виконавець, який поширив публікації про це.

Наказ Міністерства юстиції України від 05.06.2025 №1085/7 про припинення діяльності приватного виконавця Наталії Матвійчук оскаржується в Одеському окружному адміністративному суді (справа № 420/19523/25).

Суд розглядає справу відносно людини, яка писала скарги на суддів до ВРП та репостила журналістські розслідування про невідповідність задекларованих суддями доходів способу їх життя. Привід для помсти або тест на неупередженість?

                                                                                                                                          Наталія Матвійчук, колишній приватний виконавець