У Верховному Суді розгортається процесуальна історія, яка може стати черговим маркером системної проблеми українського правосуддя — втрати довіри до суду через поведінку самих суддів. Йдеться про справу №200/8806/24 щодо визначення юрисдикції спору між приватним виконавцем та Радою приватних виконавців України. Формально — технічний процесуальний спір. Фактично — історія про дивні процесуальні маневри, затягування розгляду та дії головуючого судді, які викликали у сторони обґрунтовані сумніви щодо неупередженості суду.
Касаційне провадження у справі було відкрито ще 21 травня 2025 року.
Однак навіть попри те, що предметом спору була лише процесуальна ухвала про юрисдикцію, справа понад рік фактично не розглядалася. Лише після клопотань позивачки про прискорення розгляду Верховний Суд у квітні 2026 року призначив справу до письмового провадження, а згодом — до відкритого судового засідання.
14 травня 2026 року колегія суддів під головуванням судді Жука Андрія Володимировича фактично завершила розгляд справи та оголосила перерву до 19 травня для проголошення рішення.
Тобто рішення, очевидно, вже мало бути ухвалене.
Але 19 травня сталося дещо дивне.
Замість оголошення рішення головуючий суддя Андрій Жук поновлює судовий розгляд і пропонує відповідачу — Раді приватних виконавців України — надати додаткові письмові пояснення щодо її повноважень.
Касаційний суд за законом не має права збирати нові докази та встановлювати нові фактичні обставини справи. Це прямо передбачено статтею 341 КАС України.
Більше того — предметом спору у справі було не встановлення нових фактів, а лише визначення, який суд має розглядати спір. Повноваження Ради приватних виконавців визначені законом і є публічно доступними.
Попри це Верховний Суд фактично запропонував відповідачу «доопрацювати» свою позицію вже після завершення слухання справи.
Складається враження, що суд несподівано вирішив допомогти одній зі сторін процесу.
Для сторони процесу це виглядало як спроба врятувати слабку правову позицію відповідача вже після завершення судового розгляду.
Найбільше запитань викликає саме часовий проміжок між 14 і 19 травня 2026 року.
14 травня суд повідомляє: рішення буде проголошене 19 травня. 19 травня рішення раптом не ухвалюється. Натомість суд поновлює розгляд і просить додаткові пояснення.
Можливо на винесення рішення вплинули позапроцесуальні контакти головуючого судді з представниками Асоціації приватних виконавців України, який неодноразово брав участь у спільних заходах разом із керівництвом Асоціації приватних виконавців, яка є стороною спору.
Сам по собі факт участі судді у професійних заходах не є порушенням. Але коли після цього суддя:
- роками не розглядає справу;
- відкладає проголошення вже готового рішення;
- поновлює розгляд;
- збирає додаткові пояснення саме для сторони відповідача,
— у сторони закономірно виникають сумніви щодо безсторонності суду.
На запису судового засідання 19 травня прослідковується невнятна позиція головуючого щодо виникнення обставин у наданні додаткових пояснень, плутає Раду приватних виконавців з Радою адвокатів, постановляє усну ухвалу про поновлення судового розгляду, пропонує відповідачу надати письмові пояснення щодо тих повноважень, які здійснює Рада приватних виконавців України відносно контролю за діяльністю приватних виконавців. Оголошено перерву до 28 травня. Письмові пояснення просить надати якомога швидше, що у суду була можливість опрацювати їх та підготуватись до безпосереднього спілкування у судовому засіданні. Каже, що справа явно цікава.
Явно збентежений вигляд представника відповідача Мальцева Володимира Петровича говорить, що для нього такий поворот суду став сюрпризом, чого не скажеш зі спокійного усміхненого погляду голови Асоціації.
Що ж викликало таку зацікавленість головуючого у цій справі з поміж тисяч справ, які слухаються під головуванням судді Жука А.В.? Невже Верховний Суд не міг самостійно прочитати закон без «допомоги» відповідача? Чи могла справа стати предметом позапроцесуального впливу після завершення судового розгляду?
У подібних ситуаціях зазвичай виникає лише два можливих пояснення.
Перше — всередині колегії не було узгодженої позиції щодо результату справи, і головуючий почав шукати додаткове процесуальне обґрунтування для майбутнього рішення.
Друге — суд усвідомив, що справа має значно ширші наслідки, ніж «технічне» питання юрисдикції. Адже якщо Верховний Суд визнає, що спори з Радою приватних виконавців підлягають адміністративній юрисдикції, це може відкрити шлях до масового оскарження рішень органів професійного самоврядування приватних виконавців.
Наталія Матвійчук, колишній приватний виконавець
Верховний Суд під головуванням судді Касаційного адміністративного суду Жука А.В. вирішує питання юрисдикції спорів приватних виконавців з органом їх самоврядування
Верховний Суд поставив під сумнів недоторканність рішень Асоціації приватних виконавців
